Фрагмент, якого можливо не буде у книзі

Всім привіт. Я як й обіцяла викладаю перший блог про майбутню новинку. І цього фрагменту можливо не буде у книзі (я про це ще подумаю). Тож, він познайомить вас не тільки з головними героями книги "Моя вболівальниця", а ще й з їх друзями та тренером футбольної команди. І думаю, що буде окрема книга про друзів головних героїв.

Фрагмент:

Наступного ранку Поліна виглядала... аномально. Її хвостик був затягнутий не так суворо, а в руках замість підручника — чай з мелісою. Ми з Павлом вже чекали на неї біля розкладу.

— Полю, — я хитро всміхнулася, — ти сьогодні напрочуд спокійна. Чи це просто «стабілізація нервової системи»?

Павло примружився, дивлячись на подругу: 

— Здається, у когось був успішний «виїзд на чуже поле». Я правий, Соколовська?

Поліна не встигла відповісти — коридором, сяючи яскравіше за прожектори, крокував Алекс Бондаренко. Він зупинився прямо перед нею:

— Соколовська! Вчорашній матч був вогонь. Я вважаю, тактика була вірна, але нам терміново потрібен реванш. Ті самі ворота, жодних замін і обов'язково серія пенальті в фіналі. Сьогодні о восьмій, на тому ж полі. Що скажеш, тренер?

Поліна повільно поставила склянку. В її очах промайнув справжній азарт:

— Бондаренко, враховуючи, що вчорашнє дослідження продемонструвало високу позитивну валентність, я вважаю за доцільне провести повторне стимулювання. Реєстрація даних — о 20:00. Гіпотеза потребує верифікації, буду на місці.

Алекс переможно вишкірився, підморгнув Павлу і пішов геть, насвистуючи. Настала тиша. Поліна незворушно взяла чай.

— Ну, що ви так дивитесь? — кинула вона нам. — Це була суто ділова комунікація.

Павло засміявся, поклавши руку на моє плече: 

— Тобто, він сказав: «Побачення було супер, хочу ще о восьмій», а ти відповіла: «Згодна, мені теж сподобалося, чекатиму». Правильно?

Я весело кивнула: 

— Більше того, Полю, ти фактично пообіцяла йому «серію пенальті» — підвищену емоційну віддачу.

Поліна застигла. 

— Ви... ви що, все зрозуміли?

— Поліно, — Павло лагідно усміхнувся, — я три роки слухаю футбол Алекса, а Яся — твої лекції. Ми тепер білінгви. Ваші коди зламані.

Наш сміх припинився, коли ми помітили, як погляд Павла став крижаним. Він не дивився на нас. Його очі були прикуті до дальнього кінця коридору, де біля колон стояв Тимур, ліниво спостерігаючи за нашою компанією.

Павло ледь помітно напружився, і його голос прозвучав низько, з тими самими металевими нотками, які змушували тремтіти суперників на полі.

— Соколовська, ти казала про «білінгвізм»? Тоді слухай ще одну установку, — Павло не зводив очей з Тимура. — На нашому фланзі з’явився зайвий гравець. І він готує брудний підкат. Бачите, як він нас опікає? Це вже не просто спостереження, це гра прямо в ноги, без м’яча.

Я відчула, як по спині пройшов холодок. І подивилася на Тимура, а потім знову на Павла. Тепер я розуміла кожне слово.

— Він грає не за правилами, — тихо додала я, мимоволі ближче притискаючись до Павла. — Він чекає на нашу помилку, щоб призначити свій власний «штрафний».

Поліна теж простежила за поглядом капітана. Її обличчя знову стало маскою професійної серйозності. 

— Це не просто «підкат», Павле. Це патологічна потреба в домінуванні через візуальну агресію. Він намагається пробити ваш психологічний захист, поки ви не в грі.

— Нехай спробує, — відрізав Павло, нарешті повернувшись до нас. У його погляді більше не було втоми — лише залізна рішучість. — Якщо він думає, що я дозволю йому вийти сам на сам із тобою, Ясю, то він погано вивчив мою тактику захисту. Я випишу йому червону картку швидше, ніж він встигне подумати про фол.

Павло м’яко взяв мене за руку, переплітаючи наші пальці. Це був жест не лише ніжності, а й територіального твердження. 

— Ходімо звідси. У нас сьогодні за планом — тиша. А «брудні гравці» нехай залишаються на лаві запасних.

У цій книзі як ви помітили буде не тільки про футбол, а ще й про психологію. Бо всі персонажі вчаться на факультеті з психології на третьому курсі.

Всім гарного та мирного дня. Бережіть себе та рідних.