Нещодавно виклав на сайт наступну свою роботу "Дем'ян у Напівсні". Оповідь цікава, дещо повчальна, так, як хотів нарешті зрозуміти для себе - що таке суцільне моральне падіння, як до цього дійти, і які будуть його наслідки. Описане у книзі - фактично є моїм дослідженням, якщо його звісно можна так назвати. 

Як фішку твору, я вирішив кожну наступну главу починати з невеличкого, а іноді величкого вірша, щоб трохи розбавити загальне наповнення. Не знаю, чи добре в мене виходить у ліриці, та і відверто кажучи у прозі, але на це вже зможете встановити якусь власну оцінку, висловити певне своє враження, яке я сподіваюся своїми роботами створюю. 

Ось вам на огляд примірничок, сподіваюся стане до вподоби. Ну, і якщо буде вільна годинка, то долучайтеся до прочитання " Дем'яна у Напівсні". Буде нам про що поговорити.

 

…І сковзнув змій з руки моєї
Звернувся колом, зашипів до неї:

«Слухай, слухай, о, мій друже, - шепіт змія був отруйний, -
У мене те, чого ти хочеш
Маю все, що тільки скажеш
Маю все, чого й не знаєш
Вже бачу те, про що бажаєш
Ну як, друже, ну що скажеш?»

Враз я змію не повірив
У бік відскочив несміливо
Обіруч втуливши вуха
Не став далі змія слухать

Змію то не до вподоби
Не терпів же він свободи
Не любив ніщо й нікого
Любив лиш він себе самого

Змій, враз швидко закрутився
З підлоги він стрілою звився
Витяг шию, гнівом лився
 Прямо в душу змій дивився:

«Не люблю дискутувати, - шурхіт ширився лускатий, -
та чи не думаєш собі… Що не згорів ти у вогні?
Віриш злочин твій пробачать?
Гадаєш у світі так бува?
Озирнися же юначе!
Не буває так, що вбивця плаче!
Нема у світі каяття!
Годі, припиняй брехати!
Прийми нарешті власне «я»!»


Ніж стискаючи в руці
Червоні бризки на стіні
Можливо я поїхав дахом?
Бився змій жахливим страхом…