Вранці, коли перші сонячні промені ледве пробивалися крізь щільні штори, Тимур зрозумів, що жодного спокою не буде. Він сів на край дивана, руки ще тремтіли після вчорашньої близькості, а думки тягли його назад у ніч. Ту ніч, коли він просто йшов темними вулицями, а тепер усе стало надто очевидним.

В кишені пальто він відчув тверду, холодну річ. Розкрив руку — флешка, маленька чорна, як ніч, яку він залишив там випадково, або навмисно? Він уже не пам’ятав.

Вчора він казав Ладі, що нічого не брав, і сам трохи вірив у власну брехню. Але флешка лежала там — єдиний доказ того, що він бачив більше, ніж мав би. І що тепер його можна було відстежити, якщо хто-небудь знав, що вона існує.

Лада сиділа навпроти, спостерігаючи, як він ковтає сухе повітря, і не робила жодного руху. Її темні очі не відводилися, а погляд був гострим, як лезо.

— Я бачу, ти щось знайшов, — сказала вона спокійно, але її голос мав відтінок, який не дозволяв заперечувати.

— Це… — він намагався зібрати слова, — це просто випадково опинилося тут.

Зараз оновлення можуть з'являтися трошки рідше через постійні відклчення світла. Але я намагатимуся в такому разі публікувати по дві глави. Дякую всім, хто слідкує за історією Тимура і Лади! На них чекають напружені події...

А ось і вони: