Знаєте, я завжди писала про неідеальних героїв. Вони даються мені якось легше. Але в цій історії я вирішила трохи поекспериментувати. 

Головного героя книги Краще за мене немає справді можна вважати ідеальним. Він хоча й молодий (на шість років молодший за героїню), але поводиться, як справжній чоловік. 

― Чорт, кицю, ти ж не можеш думати про це серйозно, ― з розпачем у голосі промовляє хлопець. Він нахиляється ближче й накриває мою руку своєю. ― У нашому видавництві всі тебе люблять. Чуєш. Усі без винятку. Я якось чув, що Грегорі та Марта розмовляли про те, що ти будеш чудовою заміною Клейтону, коли той піде на пенсію. Ерік постійно пускає на тебе слину, а Вікі мріє бути такою, як ти.
― Не треба, Гранте.
― Я не брешу тобі, Роні. І ніколи не буду, ― серйозно обіцяє він. ― Ти не повинна сумніватися в собі. І тим паче не повинна думати, що скажуть інші. Ти неймовірна. Гарна, талановита, розумна жінка. Живи так, як хочеш сама і роби те, що приносить тобі задоволення. Не озирайся ні на кого.
Моє серце завмирає, коли я дивлюсь в його очі. В глибині його срібного погляду я бачу щирість і повагу. Ніхто ніколи не дивився на мене так.
― Ну ж бо, маленька, не плач. ― Він опиняється ще ближче і обхоплює моє обличчя долонями, стираючи солоні сльози. Я й не помітила, як вони почали котитись з моїх очей.
― Все добре. Я просто … Ніхто ніколи не казав мені такого раніше.
― Якщо хочеш, я буду казати тобі це щодня, ― лагідно промовляє Пірс.