Усім привіт, мої чуттєві! Через проблеми зі світлом, що дістали і мене (у всіх сенсах) сьогоднішнє оновлення пізніше, ніж планувалося. Та, попри все, ми тримаємося і продовжуємо робити те, що в нас виходить найкраще.

Сподіваюся, у вас все гаразд.

А ось вам і невеличкий спойлер, для підняття настрою і невеличкої інтриги:

— Ти не хочеш глянути? — Коннор кинув на мене короткий погляд і знову втупився в екран смартфона, де, схоже, саме «цвірінькала» його довірена пташка.

— Погана прикмета, — недбало випалив я, ховаючи очі в екрані ноутбука.

Насправді ж щось у мені було геть не готове побачити її зараз. Не так. Я просто не хотів бачити її до того, як настане час.

Коннор розсміявся — голосно, гортанно, ніби я щойно виголосив найдотепніший жарт за всю історію нашої дружби.

— О-о-о, ну так, так. А виходити заміж за чоловіка, чиє ім’я пів міста боїться вимовляти вголос, — охрініти яка чудова прикмета. Просто казкова.

Цього разу я теж усміхнувся, скидаючи напругу, що накопичилася в тілі й свідомості. Хотілося втнути щось різке — розбити комусь пику, напитися… або трахнути когось. Або все й одразу. Так, це звучало правильно.

— Просто придбай її, гаразд? — озвався я нарешті, відкорковуючи пляшку негазованої води й роблячи кілька ковтків. — Якщо знадобиться — купи всі.

Мені було байдуже, яку саме сукню вона вдягне. Вона все одно буде моєю.

Я підвівся різко, майже агресивно, схопив зі столу ключі від авто, зі спинки крісла — темне пальто й поквапився зникнути з кабінету, кожен кут якого раптом почав тиснути неприємним передчуттям.

— Ти куди?

— Маю справи. Ти за старшого.

Тож, ласкаво запрошую до «Ерос. Станеш моєю». Далі — ще цікавіше і емоційніше, адже весілля вже в одному з наступних оновлень!

До нових зустрічей, мої чуттєві!

Навіки ваша, Лея Морте!

Мене можна знайти: ❤ Фейсбук  ❤ Інстаграм ❤ Телеграм-канал ❤ Тік-ток