Перший розділ цієї книги не пояснює. Він не знайомить чемно і не веде за руку. Його завдання інше — збити з рівноваги.

Історія починається не з події, а зі стану. З відчуття дезорієнтації, тривоги, дивного дискомфорту, коли світ навколо ніби існує, але щось у ньому не так. Реальність у першому розділі поводиться нестабільно: простір дихає, звуки мають вагу, а спогади виглядають підозріло живими.

Головний герой ще не герой у звичному сенсі. Він не рятує, не розслідує, не робить гучних висновків. Він просто намагається втриматися. Усвідомити, де він, що відбувається і чому відчуття страху з’являється раніше за будь-яку логічну причину.

Перший розділ — це не відповідь на питання «про що книга». Це питання, поставлене читачеві:

ти готовий сумніватися в тому, що бачиш?