Днями на сайті з'явилася новинка Макса Дикого  "Відмотай назад"!

Коли я після тренування вмикаю телевізор, то бачу новини, в яких показують дівчину, моє перше кохання, яку виносять з машини, що горить. Я впізнаю її за тату на запʼястку, яке ми колись робили разом.
Я і сам коп, тому вирішую тут же дізнатись, що сталося, але мобільний глючить і пропонує мені заново встановити дату. Цікаво, що він пропонує першою дату, коли ми з Агнес набили ці парні тату... Коли я приймаю дату, то опиняюсь в тату-салоні в дві тисячі дванадцятому...

Раз я зміг потрапити в минуле, я зможу змінити її долю, я в цьому впевнений. І ніякий Макс Дикий зі своїми підпільними боями та оборудками, а ще з інтересом до Агнес, мені не завадить, я його прищучу!
Якщо не вийде з першого разу, я повертатимусь ще і ще, стільки, скільки буде треба, але вона не помре...

УРИВОК ДЛЯ ВАС: 

Вибух. Дівчина, яку витягнули, Агнес Річинська. Були спроби реанімації, але через значну кількість опіків і больовий шок дівчина не вижила.

Моє серце пропустило удар. Я затамував подих. Подумав, що все це якийсь сон. Це не може бути правдою. Вона завжди була такою милою і правильною, вона не могла померти від випадкового потрапляння кулі в бензобак. Тим паче, Агнес, хоч і мала права, наскільки я знав, боялась сідати за кермо. Хоча, пройшло вже майже десять років, хто зна, може, щось змінилось…

Я знову приблизив те фото, її руку. І зараз біля того тату побачив ще дещо. Абсолютно рівний круглий опік. Такі не залишаються від вибуху і горіння в машині. Такі залишаються, якщо об тебе тушили цигарку.

Я потер запʼясток, натягуючи рукав кофти нижче. 

Я знову взяв до рук телефон. В голові все протестувало. Це було несправедливо, такі люди, як Агнес, не мали так помирати… І тим паче, об таких, як Агнес, ніхто, ніхто не мав права вчиняти з нею щось таке, як було зі мною.

Я все ж вирішив дзвонити у відділок. Пофіг на все. Я хочу доступ до тіла, зараз же. 

Але щойно я знов клацнув по екрану, той не відреагував абсолютно ніяк. Екран завис. Бляха… Треба було купити новий телефон ще пару років тому. 

Я потрусив залізяку, але толку не було. Потім натис кнопку перезапуску. Але коли телефон зі мною привітався усіма тими дурними мовами, він показав мені дату. 

Це був дві тисячі дванадцятий рік. Коли мені було ще тільки двадцять… Але цікавим був не стільки рік, скільки дата. Це була та сама дата, коли Агнес взяла з собою на тату не когось іншого, не своїх модних подружок, чи табун популярних хлопців, які бігали за нею, а мене, свого мовчазного сусіда. 

Їй було страшно робити тату, але вона не хотіла нікому зізнаватися… І зізналась тільки мені. Саме в той день ми почали ще більше зближуватись…

Я сковтнув слину. Треба було змінити дату. Коли мій палець потягнувся, щоб зробити це, світло в кімнаті замиготіло і я відволікся. Але палець тицьнув в екран. От тільки я не змінив дату, а прийняв її, після чого кімната ніби закружляла, зливаючись в суцільну темряву…

Особисто я люблю фантастику про подорожі в часі, тому залюбки почитаю роман Макса. Книга братиме участь у конкурсі "Код Всесвіту", підтримайте автора сердечком і коментарем, він буде дуже вдячнеий! 

Додавайте новинку в бібліотеку, щоб не пропустити найцікавішого!