У «Ароматі Минулого» жоден із ключових персонажів не з’являється випадково — навіть ті, хто здається «фоном».

Є цікавий нюанс: кожна людина, яка допомагає Клер у розслідуванні, водночас її послаблює. Хтось дає інформацію, але забирає час. Хтось співчуває, але приховує частину правди. Хтось виглядає жертвою, але насправді є дзеркалом майбутнього Клер.

Це зроблено навмисно: детектив побудований так, що чим ближче Клер до істини — тим більш самотньою вона стає. Розслідування не додає їй союзників, воно їх віднімає. І саме тому фінал звучить так жорстко — бо до нього Клер приходить уже без ілюзій, без захисту, майже без вибору.

«Аромат Минулого» — це історія не лише про злочин.

Це історія про те, як правда поступово забирає в людини все, крім неї самої.