Загострене почуття голоду або власності?)

Нарешті Кіра попрощалася з Пікульським і побрела назад до офісу. Інга швидко закрила вкладку з камерою, а я всілася на своє місце, вдаючи, що занурена в роботу.

Першою до кабінету проникла Рафаелка, цокаючи кігтиками по плитці. Вона подивилася на мене так, ніби знала все й зневажала мене за слабкість. Одразу за нею з’явилася Кіра: вона зачинила двері, сперлася на них спиною, склала руки на грудях і, дивлячись на мене приблизно тим самим поглядом, що й її улюблениця, вигукнула:

— Ти дзвонила Пікульському серед ночі?!

Я різко захлопнула ноутбук і поставила зустрічне запитання:

— Ти завела Рафаелку, щоб чіпляти мужиків?!

Запала тиша: не те щоб надто некомфортна, але й буденно-затишною її не назвеш.

— Проїхали, — відрізала Кіра й рушила до свого місця, почавши складати речі у величезну пляжну сумку. — Не хочеш дізнатися, навіщо приходив Василь?!

— Та не дуже, — я знову відкрила ноутбук, удаючи, що слово «Василь» викликає в мене лише нудоту, а не хвилююче тремтіння по всьому тілу. — Краще скажи, куди ти так терміново зібралася?

— Щоб відповісти на це запитання, я маю розповісти, навіщо приходив Пікульський. Тож приховати від тебе цей факт не вийде, — Кіра продовжувала збори й водночас пояснення. — Василь прийшов вибачитися перед тобою, Улю. А я сказала йому, що ти приймаєш вибачення лише у вигляді смачних обідів. На що Василь погодився, запросивши тебе до ресторану. Але. Оскільки тебе тут НЕ БУЛО, я взяла запрошення на себе. Тож, відповідаючи на твоє запитання: я йду обідати з Василем!

Що-що-що?!

Гей! Це взагалі-то МОЇ вибачення! І обід мав бути МОЇМ!

МІЖ НЕБОМ І ТОБОЮ (18+) ЧИТАТИ