Танець На МежІ Можливого І Сварлива Баба

Тільки-но Артем встиг витерти піт і відчути себе героєм, як лісові хащі здригнулися від звуку, що був страшнішим за бойовий клич татарської орди. Це був скрип. Старий, іржавий скрип дерев’яних коліс, що невблаганно наближався до галявини.

— О ні... — прошепотів Лісовик, намагаючись згорнутися калачиком так, щоб стати максимально схожим на звичайний трухлявий пеньок. — Тільки не вона. Тільки не в мій обідній час. Тікайте, хлопці, бо зараз почнеться переоблік совісті.

З туману виплив старий віз, запряжений козою, яка мала такий вигляд, ніби вона особисто брала участь у штурмі ворожих фортець і досі не отримала за це пенсію. На возі, гордо випнувши груди, сиділа Бабка Параска. На її голові була зав’язана хустка з таким величезним вузлом, що здавалося, у ньому захована принаймні запасна запаска до воза, а в руках вона стискала здоровенний макогін, яким диригувала в такт козячим крокам.

— Ану розступися, нечиста сило, бо як припечатаю макогоном — то й рідна матір не впізнає! — загорлала вона ще з дороги, перекрикуючи скрип коліс. — І чого ви тут розсілися, як ворони на обідраній стрісі? Хто це такий замурзаний, наче його чорти через дупло в пекло тягнули?

Вона зупинила козу прямо перед носом Момая. Козак, який зазвичай за словом у кишеню не ліз, раптом випростався, поправив вуса і видав таку посмішку, що навіть Пан Коцький примружився.

— Ох і маківка зацвіла серед лісу! — солодко проспівав Момай, притискаючи бандуру до серця. — Панно Параско, ваші очі — як дві стиглі терени, що впали в мій куліш. Звідки таку красу принесло, що в мене навіть струни самі забриніли від захвату?

Параска зміряла його поглядом згори вниз, затримавшись на неозорих шароварах.

— Красу? Тобі, Момаю, мабуть, бандура мізки відбила, — саркастично кинула вона. — Ти б краще штани підшив, бо в них скоро ціле село переселиться разом із худобою. І не дихай на мене своїм «солодко», бо в мене від твоїх компліментів у кози печія починається!

Пан Коцький, спостерігаючи за цим спектаклем, ледь не впав з каменя від задоволення.

— О! — муркнув він. — Нарешті з’явився хтось, у кого язик гостріший за козацьку шаблю. Бабо, ви — мій кумир. Може, ви й Момаю цим вашим макогоном трохи розуму вправите?

— І ти тут, руда муфто! — Параска пригрозила коту макогоном. — Іди мишей лови, а не сметану чужу рахуй, бо зроблю з тебе комір на зиму, будеш мені шию гріти замість цієї кози!

Артем стояв, не знаючи, чи сміятися, чи непомітно відповзати в кущі. Параска перевела погляд на нього.

— А ти що за диво-юдо? — вона примружилася. — Штани як у Момая, а пика як у міського панича, що корову тільки на картинці бачив. Чого стоїш, як сватаний дяк на порожній коморі?

Момай знову спробував підійти ближче, підкручуючи вуса:

— Парасочко, золота моя, не будь такою лютою! Ми ж тут діло робимо, слово магічне на сувій збираємо, Артема от гопаку вчимо...

— Слово вони збирають! — пирхнула баба, злазячи з воза з грацією розлюченої квочки. — Та ви ж поодинці навіть загадки простіше за гарбуз не розгадаєте. Хочеш літеру, малий? — вона різко тицьнула макогоном у бік Артема. — Тоді слухай сюди. Якщо не вгадаєш — запряжу тебе замість кози, будеш мені дрова возити, поки борода не виросте!

Вона випросталася і загадково промовила:

— Біжить без ніг, летить без крил, не має рук, а двері відчиняє. Всіх на світі обіймає, а ніхто його не бачить. Що це?

Артем напружився. Чомучка вилетів із капюшона і зашепотів:

— А що, так можна було? Просто приїхати на козі й усіх присоромити? Артеме, вгадуй швидше, бо я не хочу бачити, як ти в упряжці копита відкидаєш!

Момай хотів був щось підказати, але Параска так на нього зиркнула, що козак лише тихо бринькнув по струнах і почав зосереджено розглядати хмари, ніби він тут взагалі ні до чого.
 

https://booknet.ua/book/artem-glechik-chasu-kod-xarakternika-b447632

Це маленький епізод з книги, щоб познайомити Вас з репертуаром.

Запрошую до прочитання, відгуків . Дякую за увагу!