Я підійшла тихо, щоб не розбудити. Але ліжко під моєю вагою ледь скрипнуло, і Дамір розплющив очі.
— Усе добре? — прошепотів він.
— Так, — так само тихо відповіла я. — Дуже. Дякую…
Я сіла поруч майже машинально, ніби так і мало бути. За кілька хвилин Руслан заворушився, захникав і потягнувся до мене, до грудей — звично й наполегливо.
Я почала годувати, не думаючи про те, як це виглядає. Це було для мене таким природним, що не потребувало додаткового осмислення й аналізу. Лише коли Руслан зручно приклався, я відчула, як Дамір напружився.
Він відвів погляд і обережно підвівся.
— Я піду, — сказав він із такою дивною інтонацією, що я не зрозуміла, що вона означала. — Щоб не заважати.
— Залишайся, — попросила я раніше, ніж встигла злякатися власних слів.
Дамір завмер. Він голосно дихав, напружено працюючи щелепами, і щось посилено обмірковував. А я знову губилася в здогадах, що саме це могло бути.
— Хоча б на трохи, — додала я, намагаючись якось переконати його не йти так швидко.
Але Дамір не поспішав погоджуватися. Він усе ще вагався і водночас уважно вивчав моє обличчя.
— Я просто… Хотіла ще на кухню зайти. Так хочеться чогось солоденького… — Я усміхнулася.
Дамір усміхнувся у відповідь, і я побачила, як він розслабився.
Він м’яко й розуміюче кивнув і сів назад. Не близько — на відстані витягнутої руки. Але все-таки залишився.
Коли Руслан заснув, я знову передала його Дамірові й побігла на кухню поїсти морозива.
А коли повернулася, то побачила двох мирно сплячих чоловіків. Перше, про що я подумала: я ніколи не бачила, щоб Алан спав так із сином, як зараз спав Дамір.
А друге… У другому я не хотіла собі зізнаватися.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️✨
❤️❤️❤️
❤️❤️❤️❤️
Лана Рей, Дякую!)
❤️❤️❤️
Лілія Зелена, Дякую))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати