Страшно, коли хтось вершить чужі долі...

Війна... Стільки жаху в цьому слові. Страшно, коли власне життя знаходиться у чужих руках. 

Іноді сидиш в бомбосховищі або забиваєшся у найвіддаленіший куточок кімнати, чуєш вибухи, обстріли і вже не розумієш, з яких пір реальність стала настільки жорстокою. Як одна людина може вершити долі інших? Чи буде розплата за те, що така людина принесла стільки горя у світ? Покалічила стільки сердець?

Ці роздуми стали поштовхом для написання даного вірша. Саме в той момент, коли за вікном Земля здригалася та палала, я сиділа в куточку і не розуміла, що буде в наступну мить, проснуся я зранку чи ні. І єдиний спосіб, який я знайшла, щоб зняти стрес - це пистаи вірш. Вилити весь негатив, злість, тривогу в щось більше. Те, що буде не черговими словами, скаргами, а реаліями. Реалії, в яких знаходиться кожен з нас. Емоції, які розривають кожного з нас зсередини. Думаю, що цей вірш відгукнеться кожному, хто його прочитає.

Уривок із вірша:

Чому у світі так стається,

Що люди забирають один в одного життя?

Чому не можеш спокійно ти дожити

Своє нікчемне ти життя?

Повний вірш можна знайти за посиланням:

https://booknet.ua/reader/emoc-za-prizmoyu-dush-b445599?c=4919503