Любі мої читачі, сьогодні хочу поговорити з вами про найболючішу тему нашого роману — про почуття Діани.

Чи бувало у вас відчуття, що ви тримаєтеся за людину, як за останню соломинку, чітко усвідомлюючи: щасливого кінця не буде? Саме в такій пастці опинилася Діана. Її кохання — це не романтична казка з метеликами у животі. Це залежність, яка крає серце щодня.

Вона прийшла до нього, оголила свою душу, виплакала всі сльози, сподіваючись на одне-єдине слово. На крихітний знак, що вона йому потрібна. Але він обрав свою темряву й провину, виставивши її за двері. Він змусив її повірити, що її почуття — це лише помилка, яку треба викреслити з життя.

«Найгірше, коли це кохання приречене. Коли ти знаєш, що воно ніколи не матиме щасливого кінця, але все одно тримаєшся за нього... Хай навіть на тремтячих нігтях, хай навіть крізь криваві сльози».

Тепер Діана їде геть. Але чи можна втекти від того, хто став твоїм повітрям, навіть якщо це повітря було отруйним?