Любі читачі, сьогодні вирішила підняти тему "Нестерпних ранків" або "Чому ми неправильно розпочинаємо день?"

Нам тяжко розпочати бадьорий ранок, коли ми неправильно завершили попередній день. На додачу, прокидатися з думкою, що знову йти на ненависну роботу або знову працювати з токсичними людьми.

Весь негатив на роботі ми вбирамо в себе, хоча могли пропустити повз. А потім виникає питання : "Можливо це зі мною щось не так?", "Я не достатньо доклала зусиль", "Наступного разу зроблю краще". Але водночас глушимо внутрішній голос, який кричить: "Тікай звідти!", "Тобі потрібні зміни!", "Тебе тут не цінують!" Знайомо? Отож, і мені також.

 І в один момент я вирішила, що так продовжуватися не може, я більше не буду себе примушувати перебувати в токсичному оточенні, бо цим я роблю гірше лише собі. І як тільки я стала відкритою до змін, мої ранки стали зовсім іншими. Я стала насолоджуватися 5-хвилинною ранковою тишею та дивитись вдалечінь за чашкою зеленого чаю. І так, це дійсно правда, а не видумка, про яку так часто говорять. Щоб відчути цей ранковий ритуал, достатньо провести його всього лише один раз. А потім від нього не захочеться відмовлятися. 

І саме дану проблематику я підняла у своєму новому віріш, уривок з якого наведено нижче.

Уривок з вірша:

Відразу я сама не розуміла,

Як віднайти гармонію в собі?

Як зрозуміти мову, що не має слів?

Невже настільки складно це?

Повний вірш можна знайти за посиланням:

https://booknet.ua/reader/emoc-za-prizmoyu-dush-b445599?c=4918621