Вітання всім.

Сьогодні знову чергова прода, сподіваюся ви її чекали, а якщо ні, то все одно ловіть та приєднуйтеся.

Ну і як завжди — невеличкий шматочок спойлеру:

 

— Владе, тебе не ображали мої воїни?

Я подивився йому в очі, з яких текла та булькотіла кров. Я чомусь не злякався, а навпаки став ще сміливішим.

— Ні, не ображали, навіть дівку твою привели, щоб я по бавився з нею, — сказав я та підійшов до нього так близько, наче збирався його поцілувати.
— Що, виродок, боїшся мене? — сказав я, дивлячись йому в очі.

— Хм… ти що? — сказав Архіфіенд.

— А що твоє «що» до мого «що»? Твоє «що» — взагалі ніщо, от моє «що» — усім «що-що».

Той подивився на мене та каже:

— Не зрозумів тебе. Що ти взагалі сказав?

— О-о-о, то ти таке тупе, що й не розумієш?

— Тож ти нічого не сказав, — сказав збитий з пантелику Архіфіенд. — Ти знаєш, хто я? Я князь пітьми. Я стою над легіонами. Я той, хто править духами, які блукають між світами. Я правитель царства вічних тіней. Я права рука самого Диявола. Та ти знаєш, що я можу з тобою зробити?

— Ну то й що? Налякав їжака голою дупою, ти диви. То що, мені тепер обісратися? А я — Влад, всемогутній, який знищить таке лайно, як ти, та який знищить усю вашу бридку, огидну цивілізацію. Ти що, вирішив мене налякати? Та ще й чим? Ха-ха-ха! — я розсміявся так, що від сміху з очей потекли сльози. Від подиву він витріщився на мене. — Якщо ти такий сильний, та й не тільки ти, а й усі ваші нечисті сили, то чого ви досі так і не завоювали людство? Адже у людей немає таких здібностей, як у вас та у подібних до вас? Га? Чого ти на мене так витріщилося?

— Я великий Архіфіенд, і якби не наказ Диявола залишити тебе живим — бо чомусь ти йому потрібний, — то я б тебе розірвав на шмаття. Ми довго тебе шукали. Для тебе у нас особливий атракціон знущань, і кожен мріє почати першим.

— Ой, та не плюйся! — сказав я Архіфіенду. — У мене давно чухмаряться руки понадирати вам тут усім сраки. Немає про що з тобою говорити. Мені час іти.

Я обернувся та почав йти до брами. У Архіфіенда пику аж перекосило від мого свавілля.

— Ану, стій! Куди пішов?! — сказав Юхим. — Ти що, зовсім не розумієш, з ким ти говориш?!