Додано
13.01.26 18:53:49
Коли реальність не збіглася зі свідченнями.
Брав паузу на новорічні свята. І спішу порадувати своїх нечисленних читачів чимось новеньким.
У двох нових главах «Усіх граней самобичування» історія роздвоюється, але біль залишається один на всіх. З одного боку тут — людина, яка тікає, бо не розуміє, де правда. З іншого ж — система, яка дивиться на цю втечу як на черговий рядок у журналі подій.
Ці глави не про викрадення. І не про злочин. Вони про питання, яке інколи незручно ставити собі самому: Хто ж визначає, що з тобою відбувається в глобальному плані насправді? Ти сам чи державний апарат?
Аліса прокидається в реальності, яка виглядає знайомою і водночас чужою. Вона чує слова, яким треба вірити, але тіло відмовляється приймати їх як істину. І її розриває тривога.
«Ці стіни, ця пічка, стіл, картини, стільці, раковина — вони мені знайомі, але вони не домашні. Мене не має бути тут.»
Тут немає надійного ґрунту. Немає на що спертися. Немає на кого покластися. Є тільки відчуття загрози і вибір без очевидного правильного варіанту.
Тим часом по інший бік історії поліція робить те, що вміє найкраще — оформлює хаос як рутину.
«Колимхольм. Виклик без підтвердження. Жінка стверджує, що стала свідком замаху на вбивство. Перевірити.»
Кілька слів. Без імен. Без інтонації. Без страху. Між цим записом і реальною подією — прірва, але система цього не бачить. Вона працює з документами, з формою, котра не терпить сентиментальності, а не з болем.
«У нас все саме ось так: хтось поставив галочку, хтось закрив папку, хтось вимкнув світло в кабінеті, не підозрюючи, що ці кілька слів можуть важити більше, ніж крик.»
Ці глави ставлять читача в незручну позицію. Тут немає простого “він правий / вона винна”. Є лише зіткнення двох реальностей:
-
внутрішньої, де страх і пам’ять не підкоряються логіці;
-
зовнішньої, де все зводиться до протоколу;
«Я навіть не розпоряджаюся власним життям.»
І головне питання зависає між рядків:
Як часто ми називаємо “неадекватною” людину, яка просто бачить світ інакше — бо їй боляче, страшно або її не чують?Ні відповідей.
Ні моралі.
Ні спойлерів.
Приємного прочитання.
Ростислав Щуренко
48
відслідковують
Інші блоги
Виявляється, сьогодні Міжнародний день спойлерів! Як авторка, яка обожнює обривати розділи на найцікавішому місці, а потім читати ваші емоційні коментарі, я просто не могла ігнорувати цей день. Мої руки так і сверблять
✨А я до вас із НОВИНКОЮ! ❤️
✨Ця новинка бере участь у крутецькому флешмобі "Кохання наперекір світу" ✨Флешмоб, у книгах якого, кохання знаходить шлях навіть там, де воно здається неможливим через перешкоди.
■■■■■■■■■■■■
❤️ОТЖЕ,
Короткий твір до батлу в рамках марафону Анастасії Коулд на тему «Мій ідеальний світ». Усе описане є художнім вимислом і, можливо, дещо викривленим авторським уявленням про ідеальність. _______________ Смарагдове місто
Новий розділ вийшов сьогодні Коли я вийшла з ванної, то відразу наткнулася на осудливий погляд Роми. Він стояв у коридорі і дивився на мене сердито.
— Де ти була? — серйозно і холодно спитав він.
— На роботі, —
... і це ніякий не жарт - адже твір Олексія Горбунова, який я прочитав на безстроковому марафоні, так і називається - "Я був народжений". Цією ж фразою закінчується останній розділ... Втім, давайте по порядку. Дія відбувається

2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти❤️❤️❤️
❤️❤️❤️
Наталія Арден, ???
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати