Ти автор - тебе лякає ню?

Чому писати - страшно? Чому багато авторів використовують псевдоніми? Не тому, що є страх перед поразкою або перед тягарем впізнаваності. Ці причини теж можуть бути, але головне - в іншому.

Відвертість. Коли ти ПИШЕШ - ти не можеш прикидатися кимось іншим.

Скільки б масок не одягнув автор, ховаючись за різними персонажами, розмовляючи їх голосами, проживаючи чужі життя - за цими декораціями - саме він, який зняв з себе щось більше, ніж одяг. Роздягати душу - завжди  страшно. Тому у творах - калейдоскоп масок, як на карнавалі ( і парадоксальним чином, ховаючи обличчя, люди стають більш відвертими і сміливими. Ховаючись за картонною маскою, знімають ту, яку носять щодня навіть перед близькими).

Рідко хто починає писати з думкою - " зараз буде стриптиз" . Але в тій чи іншій мірі це відбувається з усіма. Це та ціна, без якої неможлива творчість. В протилежному випадку намагання здаватись, наслідувати, виглядати залишаються просто намаганнями. Гарні фрази з гарними описами і пусткою за лаштунками.

На ці роздуми надихнув твір Юрія Гуріна Бажання Луціана Грея. Я відчула в ньому цю сміливість і щирість, яка рідко трапляється навіть тут. І вдячна за це. На Букнеті в основному діляться мріями, але в цьому творі не лише омріяне чи альтернативне майбутнє, а набагато більше.