Сьогодні закінчила редактору книги "Викладачка для мажора", яка піде в друк через самвидав.

Скажу так. Я відчуваю полегшення, від того, що це закінчилось, бо писала я чотири дні безперестанку. Спочатку думала перевірити коми, потім мені не подобались діалоги, чи вирази, деякі сцени я розширювала. Дещо взагалі видаляла цілими шматками. Робота не з легких. Написати було легше, ніж перечитувати через час і натикатися на недосконалості тексту. 
Думаю, редакруту пройде і та версія, що на Букнеті. Тому, це питання часу. 

Зізнатись чесно, я думала, що зовсім інша книга буде друкована першою, Але то вже інше питання. І до неї дійде черга.

Останні дні дали мені зрозуміти, що я рідко даю собі перепочити і я точно знаю завдяки терапії, що треба зупинятись на хвилинку і давати собі час осмислити, усвідомити і похвалити себе. Перші рядки були запущені на Букнеті практично без тижня першого вересня. А з першого січня було прийняте рішення пускати книгу в друк.

Я щаслива, що дозволила собі творити, проявлятися, не боятися і просто робити. Не ідеально, не так, мо й успішно, як виходить в інших, але точно по-своєму. Я вдячна всім, хто мене підтримував, мотивував, читав, коментував і вірив в мене. 

Скоро мені 30 років, і я зрозуміла таку цікаву річ: десятиліття від 20 до 30 - це час, коли ти намагаєшся повернути назад 15-17-річну версію себе, яка знала, чого хотіла, коли світ намагався тебе впевнити в іншому. 

Я з підліткового віку хотіла написати книгу. А за чотири останніх місяці я вже маю 3. Я повернула тебе тобі, Джо. Ти можеш мною пишатись, бо я точно пишаюсь тобою з минулого, і твого чіткого знання, чого ти хочеш в житті.