Хай.

Коротка відповідь — ні.

Довша — залежить від того, що ми вважаємо виправданням.

Бо є різниця між:

— пояснити контекст

і

— стояти з вибачливою посмішкою, ніби ти щойно зіпсував людям вечір самим фактом існування свого тексту.

Текст — це не інструкція до життя.

Не лекція з моралі.

Не договір про правильні погляди.

Це висловлювання. Іноді болюче. Іноді незручне. Іноді таке, яке не хочеться приймати — але воно все одно має право бути.

Мене завжди насторожує момент, коли від автора починають вимагати:

«Поясни, що ти мав на увазі»

«Ти це підтримуєш?»

«А ти усвідомлюєш, що хтось може зрозуміти це неправильно?»

Так. Усвідомлюю.

Саме тому і пишу.

Бо кожен читач приходить у текст зі своїм досвідом, болем, страхами, тригерами. І жоден автор не може — та й не повинен — контролювати всі можливі прочитання.

Якщо автор починає постійно виправдовуватись, текст перестає бути живим.

Він стає обережним.

Вилизано-безпечним.

Таким, що нікого не зачіпає — а значить, і нікого не торкається.

Це не означає, що автор звільнений від відповідальності.

Але відповідальність — це усвідомлений вибір теми й інтонації, а не нескінченні пояснення після публікації.

Іноді найчесніша позиція автора — мовчати.

Дати тексту жити власним життям.

Дозволити читачеві погодитись, розізлитись, не прийняти — і піти зі своїм висновком.

Бо якщо текст змушує думати, сперечатись, відчувати — він уже зробив свою роботу.

А виправдовуватися за це — точно не обов’язково.

Питання:

Автор має пояснювати — чи мовчати?