Привіт, мої отруйні душі )

Третя глава — готова.

«Черево, що перетравлює світло».

Це не про яскраві вогні Тіньового Ринку. Це про те, що ховається внизу: слизькі стіни, чорна ріка, монстри, які чують серцебиття, і момент, коли героїня розуміє — її сила не подарунок. Це прокляття, яке вона носить у венах.

Атмосфера густа, як туман, і стає тільки густішою.

Якщо ви вже встигли полюбити (чи зненавидіти) Вардена — ця глава перевірить вас на міцність.

Чекаю ваших вражень у коментарях: що вас найбільше зачепило в настрої? Які відчуття залишилися після останнього рядка? (Без спойлерів, прошу ❤️)