Всім вітання! Я дала початок новій історії "Диво. Голос Лізи" (Книга 2) і хочу поділитися невеличким уривком з вами. Також запрошую до читання  1 книги  "Диво. Всупереч долі".  Наступний розділ "Світ в чотирьох тонах" теж уже опублікувала. Буду дуже вдячна вашим відгукам. А ще хочу поцікавитися в авторів, чи були у них періоди розчарування та зневіри у власній творчості? І як ви з цим боролися? Звідки брали стимул та натхнення не здаватися та творити далі? 

1.

"І щось в мені таке болить, що це і є, напевно, Україна "

Ліна Костенко

Монреаль, Канада...

Стояв морозний, але такий безтурботний ранок, сповнений глибокою тишею. Злата сьогодні прокинулася раніше, ніж зазвичай й уже без поспіху заварювала ароматну каву в маленькій, залитій світанковим світлом кухні. Поки її донька мирно спала у своїй кімнаті, а до роботи залишалося ще достатньо часу ‒ це рідкісна нагода побути на одинці з собою та поринути у вир власних думок. Вона взяла чашку обома руками й підійшла до вікна, з якого відкривався огляд на засніжене місто ‒ прекрасний фон для внутрішніх розмов, які крім тебе ніхто не чує. Зима тут довга, яскрава та дуже красива. Контрастний, з французьким акцентом та стриманим шармом Монреаль не здавався ворожим, але й близьким таки й не став. У цій «дистанції» відчувалася безпека... Безпека, від якої ставало навіть ніяково.

Зробивши повільний ковток кави, Злата взяла до рук телефон, щоб прочитати новини з далекої й такої рідної України. Звичний «ритуал», від якого не можна було відмовитися попри те, що це сильно ранило душу, адже в її країні й досі триває війна... Жорстока, страшна. Чергові обстріли українських міст, руйнування, знову чиїсь покалічені життя та смерті... Злата відчула як в горлі підступив клубок ‒ він стискав так, дихати ставало важко, а серце розривалося навпіл. Невимовний біль, розпач, безсилля. І лють. Сліпа й пекуча. Злата тремтячими руками відкриває банківський додаток і вводить певну суму для підтримки українського війська. Більшу, ніж вона собі зазвичай дозволяла. Зробивши донат, Злата голосно видихнула й витерла сльози. Після перегляду стрічки нових, жахливих кадрів пожеж та зруйнованих будинків доводилося знову й знову збирати себе до купи..."