"Зламані терези". Рецензія

Зламані терези https://booknet.ua/book/zlaman-terezi-b442506 Костянтина Гончаренко – перша частина роману.

На даний момент, за відсутності продовження, цей твір поки ще не сприймається цілісно. Але фандоп неймовірний!

Дякую Дієз Алго, що стала провідником між нашим марафоном https://booknet.ua/blogs/post/363457 і світом Перехрестя.

 Всі знають про існування паралельних світів, але ніхто крім провідників і аборигенів Перехрестя не підозрює, що є одне місце, в якому безліч світів поєднуються. І це не портал. Це щось безтілесне, але, разом з тим, доволі матеріальне. Щось живе, але невидиме. Вірогідно саме так і виглядає справжня магія.

Є три герої, що з'явилися на Перехресті кожен своїм шляхом. Було цікаво спостерігати, яким же чином автор їх зведе разом. В самому кінці книги дороги двох з них перетнулися, а третій залишився чекати продовження в наступній книзі. Але вже в цій книзі можна уявити, що їхня зустріч з третім стане феєричною)

Отже Тейот, Карл і Дженні.

Один з них дев. Таких магічних істот можна зустріти тільки на Перехресті. Він дуже старася бути людиною, але автор йому не дозволив.

Другий може одним взмахом мачете безжально знести комусь яйця, все – задля справедливості.

Третій потрапляє із світу стімпанку у світ компьютерних технологій і штучного інтелекту. В такій ситуації зрив мозку гарантований не тільки йому, але й читачеві.

Герої яскраві і харизматичні, причому і другорядні також.

Про стиль – окрема мова. Якщо хтось читав мою попередню рецензію, в якій є атмосферні фрази, то можете порівняти зі стилем в цій книзі:

«ваша душа пошматована, порізана і набита усім цим в химерних переплетіннях»

«він відчував, як піт починає стікати з його чола і заливати очі. Чи, може, він знову почав плакати?»

«Карл більше не зітхав і не м'явся. Навіть його плечі, що були до того схилені під тягарем безнадійності, розправилися, наче він все ще був молодим лейтенантом морської піхоти»

«мігель піднявся, хруснув попереком і попрямував до найближчого будинку, вказуючи дорогу.

«її свідомість наче загорнули у вату»

Це саме ті порівняння і метафори, які роблять текст об'ємним, відображають настрій і почуття героїв.

Це вам не вмитий росою асфальт. Є чому повчитися у автора.

Проте повчити автора також є чому: не ладно, а добре; не лиса, а лисиця; не забори, а паркани; не хлопнуло, а ляснуло (хлопки – це у русні, а в нас бавовна).

Автор чесно зізнається в коментах, що в нього чимало русизмів. Зізнання і зітхання – то не для твору такого класу.

Дякую і надіюсь, що продовження автор сам принесете на наш марафон.