✨чудо кулінарії✨

Всім доброго... часу доби))

Щось я зовсім забула про свого Чуда кулінарії та і взагалі, для чого придумали ведення блогу))

Отже, скільки розділів накидала, в брати приклад з решти авторів забула, тож виправляюся та трохи спойлерів  вам сюди на кидаю))

Качаючись під столом у хлібини раптом почали з’являтися тріщини. Почали з хрустом прорізуватись очі та рот, від яких осипалися крихточки запеченої скоринки. Хліб раптом ожив і п'яно відкрив очі.

Він лежав, похитуючись, лицем до гори. Почав роздивлятися, обводячи очима все, що було в полі зору. Погляд був пустий та байдужий, без будь-якого прояву зацікавленості. Він ожив, та його свідомість з’являлась поступово, і хлібина поступово почала вивчати те що бачить, до найменшої деталі.

Взялася рукою за хліб і встромила в нього лезо. Та хліб як закрутився, завертівся як дзиґа. Бабця зойкнула, висмикнула ножа і охаючи відскочила від стола, як ошпарена. Дивиться на хліб, а той скорчився в гримасі від болю дивиться на неї. В баби аж очі полізли на лоба. Вона позадкувала назад з притиснутою рукою з ножем до грудей, а другою рукою почала хреститися зі словами “Свят, свят, свят! Чур мене! Чур!”

Дід вилупився, потирав руками очі, сподіваючись, що йому привиділось, але ж тут хліб жалібно заволав.

— Що ви робите? Мені ж боляче!

Дід і зовсім хряснувся на сраку, а Марфа гепнулася на лавку і заволала перелякано.

— Чур мене! Чур! Згинь, не чиста сило!

Дід схопився за дровиняку біля пічки, підскочив, і тільки хотів вдарити хлібину, як той побачив наближаючий до себе дрин і з роззявленим ротом покотився по столу та грякнувся до долу. Тоді дід запустив в нього той дрин, та хліб підплигнув, мов м’яч, і дриняка просвистіла під ним, врізавшись у стіну під вікном.

Хліб в шоці. Почав котитися по всій кухні, ухилявся від летючих в нього різних предметів і посуду, котрими жбурлялися в нього дід з бабою. Забився під стільцем і завив жалібно:”Перестаньте! Мені боляче й страшно! Що я вам зробив поганого?”

На другий день, в ранці, Захарич згадав про парі, і з впевненістю в тому, що Мефодій намагався його об’їгорити, прийшов до сусіда, щоб забрати до себе батрачити. Проте сам Мефодій зустрів його з радістю, немов виграшну лотерею з джекпотом.

воском для блиску. Все це вбрання бабця берегла для дідових похорон.

Захарич дивився на нього і трохи посміювався, наче з клоуна.

— Доброго ранку, панове, — почав виставу дід — прошу до вашої уваги нашого талановитого чудо-звіра!

Марфа після дідових слів вийшла із-за кута хати з простягнутими в перед руками, на яких тримала Колобка на вишитому рушнику.

Вдягнена була в старомодну сукню з щільної матерії темно-синього кольору. На голові новенька хустинка білого кольору з рожевими квіточками по краях. Її вбрання, як і дідове, теж зберігалося для своїх похорон. Вона намагалася йти рівно, з випрямленою поставою, трохи кульгаючи від радикуліту.

Захарич почав сміятися трохи гучніше, дивлячись на цю виставу.

Бабця із зусиллям, але тримаючись, задерла ногу, переступаючи огорожу. Підійшла до діда в центр арени, артистично нагнулася і Колобок викотився з рушника на підлогу.

— Інструмент в студію! — мов ведучий концерту зкомандував дід.

— Доброго ранку, шановний гостю! — привітався Колобок — Я щиро вдячний, за те що ви прийшли познайомитись зі мною...

Поки Колобок говорив свою промову, Марфа винесла старий дідовий баян.

Від перших же слів колобка Захарич від здивування роззявив рота. Він дістав з кишені окуляри й вдягнувши, почав через них вдивлятися в істоту уважніше. Після так званої рибалки на п’яне око, він не міг роздивитися колобка, а тим паче в кролятнику, при вечірньому освітлені, хоч на дворі тоді темно і не було. Зараз же, при денному світлі, він міг розгледіти краще, і просто не вірив своїм очам. Підвівся, хотів був підійти ближче і доторкнутися, та Мефодій жестом велів йому сісти на місце.

— Е ні! Руками артиста не чіпати та не годувати. Спочатку концерт, ну а потім можна і фото з автографами, фотографуємося тільки своїми апаратами.