Новела про віру, любов і нескінченну цінність кожної миті. Петро Семенович  вважав себе прихильником Епікура: жив просто, грав у шахи з друзями та вірив, що смерті не варто боятися. Але коли хвороба підійшла впритул, філософські спокійні істини похитнулися. Хто б міг подумати, що сенс боротися за життя з’явиться лише зараз, разом із сусідкою, яка постійно щось ламає, але так щиро пропонує чай із полуничним тортом?

Кому цікаво, запрошую на мою сторінку)