Він дивився мовчки.
— Це наша донька. Її звати Богдана. Ти хотів це ім’я. Казав: «Бо вона — від Бога».-сказала вона ледь витираючи сльози.
Він здригнувся. Ледь помітно.
— Я… казав?- спитав здивовано.
Маряна кивнула, ковтаючи сльози.
— Ти співав мені пісні, коли було страшно. Ти клав руку мені на серце і казав: «Поки воно б’ється — я живу».
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю з завершенням історії ✨
Ромул Шерідан, Дякую
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати