Сповідь автора, який заплутався в цифрах.

Вітаю, вельмишановне товариство графоманів, майстрів слова та тих святих людей, які нас читають!

Поки я тут намагаюся витиснути з себе чергову геніальну сцену, а насправді просто три години гіпнозувати курсор, у голові засвербіло питання: а якого, власне, розміру має бути той розділ, щоб читач не заснув, а алгоритм не накинувся на мене з кулаками?

Я послухав «гуру», почитав поради й тепер відчуваю, що в мене роздвоєння особистості. Точніше, розтроєння:

1. «Секта дрібно покликаних» (до 5 000 знаків). Кажуть, треба видавати текст маленькими порціями, як насіння. Щодня висипав купку — і ти вже в «новинках», на коні, а читач наче й не наївся, але постійно жує. Це що, тепер замість літератури ми робимо «літературні сухарики» на один зуб?

2. «Адепти золотої середини» (близько 10 000 знаків). Ці кажуть, що це ідеальний стандарт. Мовляв, і подію розписав, і читач не встиг спітніти, поки гортав сторінку на телефоні. Ніби й солідно, але й не занадто. Така собі «докторська ковбаса» від світу книг — нікого не дивує, але всім підходить.

3. «Титани-важковаговики» (20 000 знаків і більше). Це люди зі сталевими... нервами. Сам Букнет натякає, що треба лупити великими шматками. Але ж ви уявіть: відкриває читач розділ у метро, а там — безкрає море тексту. Це ж треба мати неабияку відвагу, щоб доплисти до кінця і не забути, з чого все починалося!

Я зараз на роздоріжжі: чи то мені дрібнити текст, як цибулю на засмажку, щоб частіше миготіти в стрічці, чи то вже вивалювати цілі «простирадла», аби виглядати поважним письменником, а не аматором?

Тому питаю у вас, панове колеги та любі читачі, поки я остаточно не впав у відчай:

• Ви як любите: щоб «бабах» — і величезний розділ раз на тиждень, чи щодня, але по трошки, як ліки за рецептом?

• Чи не дратує вас, коли розділ закінчується швидше, ніж ви встигли розсмакувати перше речення?

• І головне: чи реально взагалі втримати увагу в розділі на 20 тисяч знаків, якщо ви читаєте це з екрана, який постійно намагається вимкнутися?

Діліться своїми думками (бажано з гумором, бо серйозності мені й у житті вистачає). Давайте разом знайдемо ту межу, де закінчується здоровий глузд і починається гонитва за рейтингами.