Зазвичай з нетерпінням чекаю кінця тижня. Планую якісь справи або активності для родини. Сьогодні ж немає сил ні на що. Пів ночі гортала стрічки новин. З жахом читала про наслідки. Нехай Бог береже всіх! Тихого дня.

"Світло між нами"

— Ти покидьок! Справжнісінький покидьок! Ти виродок! Ти… ти… Ще в понеділок ночував у мене, казав, що чекаєш продовження! Зовсім недавно, а тепер…

Дівчина влаштувала істерику — і все через те, що я сказав їй: нам час розійтися.

— Крихітко, так вийшло, — мляво відказую я.

Але тут вона завмирає, ніби щось важливе зрозуміла, різко підскакує й підлітає до мене.
Пронизує поглядом, наче рентгеном.

— А-а-а, я зрозуміла… — тягне напружено. — Ти іншу знайшов, так?

І раптом істеричка просто на очах перетворюється на холодну, розважливу стерву.

— То хто вона? Я її знаю?
— Крихітко, заспокойся. Просто… прийшов наш час розійтися. От і все.

Так, форма в мене явно не та, але нічого більш притомного я з себе видушити не можу.

— І ти навіть не п’єш, — змінює тактику Ілонка.

Не знаю, що там надумала Ілона, але вона пританцьовує переді мною, на її накачаних губах уже грає та сама чарівна усмішка. Вона вміє так — коли захоче. Саме на цю усмішку я й повівся ще кілька місяців тому.
Зараз же мене не чіпляють жодні усмішки, а її настирливість узагалі починає дратувати.

Я щойно відправив повідомлення зеленoокій красуні — тупе до неможливості:
«Привіт, це Гліб. Спиш? Я скучив».