Вітаю друзі!

Нарешті вийшов наступний розділ моєї нової книги Проєкт 55. 
Головний герой Дейн, продовжує свою розповідь, як він потрапляє до Нижнього Міста. Це досить неприємне місце, зважуючи на те, де він проживав раніше. Хтось живе на грані, хтось робить свої брудні справи, а хтось просто, як то кажуть, пливе за течією. Ось фрагмент :)
 

Нижнє Місто, це не просто помийка. Це помийка, в якій живуть люди. Сотні тисяч людей. Можливо слово живуть, не передає усієї суті, тому, тут краще вжити слово, виживають. Старі, з облізлими фасадами будинки, були близько посаджені один від одного. Здавалося, якщо добряче витягнути руку, можна було постукати у вікно до сусіда навпроти. Житло, котре оферували ці памʼятники корпораційній жадібності, було наче побудоване для одинаків. А кому потрібна сімʼя, у такі неспокійні часи? І все ж, наче наперекір самій людській природі, коридори гарували від дитячого сміху, плачу та криків вічно стомлених батьків.

Звідки я це знаю, якщо втратив памʼять? Так от, я втратив її не повністю. Деякі поодинокі спалахи та відчуття, все ще були зі мною. Я памʼятаю, яким чистим та мʼяким було повітря там, у корпораційних залах, хоч їх самих мій мозок не згадував. Я памʼятав той ніжний смак телятини та лосося, котрий був доступний мені кожного дня. Я памʼятав ті безкраї види з 80 поверху і здавалося, що ніколи не переймався, як виглядає життя внизу. Я був настільки поглинутий своїми ідеями, я настільки призвичаївся до тієї корпораційної бульбашки, що мимоволі забув, що справжнє життя, там внизу, воно... смердить. Смердить отруйними газами, від найближчої фабрики. Смердить тисячею автівок, котрі щодня проїжджають цими вулицями. Смердить запахом вічного поту, від людей, котрі живуть майже на голові один в одного та від браку доступу до базових речей гігієни. Забув, що не кожна їжа смакує. Забув, що побутові відходи, можуть тижнями лежати під будинками, поки не будуть утилізовані. Забув, що таке особистий простір та своя власна кімната. Що таке комфорт. Забув, що особиста безпека, це насамперед, твоя проблема. Забув? А можливо ніколи й не знав, що буває по-іншому? Так чи інакше, мені довелося швидко засвоїти важливі уроки з виживання. Нижнє Місто, це не місце для мрійників. Це жорстока реальність в порівнянні з тим світом, котрий я памʼятав по відчуттях.

Запрошую до читання. Обіцяю, буде цікаво :)

І звісно ж ілюстація :)