Іноді ловлю себе на думці, що книга — це не просто текст.
Це стан. Настрій. Шматочок тебе, який ти залишаєш між рядками.
Бувають дні, коли слова ллються самі — герої говорять голосніше за реальність, сцени складаються без зусиль, і ти просто не встигаєш записувати.
А бувають дні тиші. Коли відкриваєш файл… і закриваєш його. Коли сумніваєшся: чи цікаво це взагалі комусь, окрім мене?
Але саме в такі моменти найбільше рятують ви — читачі.
Один коментар. Один лайк. Одне коротке: «чекаю продовження» — і в автора знову виростають крила.
Я пишу, бо не можу інакше. Бо герої не дають спати. Бо кожна історія — це прожите життя, хай навіть на папері.
І якщо хоч одна людина відчує щось разом зі мною — значить, усе недарма.
Дякую, що читаєте.
Дякую, що підтримуєте.
І дякую, що даєте сенс словам ❤️
А ви більше любите читати завершені книги чи ті, що пишуться «в процесі»?