Цікаве з книги "Полювання на Місяць"

Я скрипнув іклами та подивився на нього многозначним поглядом з прищуром. Його щастя, що зараз не можу більше активно використовувати свої можливості.

– О, ото, я нарешті дочекалася принця на білому коні, але доїхав тільки білий кінь! – аж зраділа Аліса і весело посміхнулася, тепер вже я на неї подивився не без бажання потримати за її тендітну шийку. Бо я пам’ятаю як востаннє її тягнув на собі і зарікся більше цього не робити.

 Але вже є зрушення, тепер я не збоченець, а кінь. Хоч на цьому дякую. Що ж робити нічого, довелося цю п’ятдесяти п’яти кілограмову авокандинку закидувати на плече. А що? В цю гру можна грати у двох, я так розумію правило просте: з чим асоціюється людина тим її називають? Я швидко вчусь. От того мені подобається взаємодіювати з цією мисливицею, бо цікаво, бо не плюс нові навички і інформація. Аж цікаво, що Аліса наступного разу видасть. Що там згенерує ця надскладна, розгалужена, майже міні Всесвіт, нервова система цієї людини.

– Йой, не туди йдеш. І зараз не туди…– почала плутатися Аліса в направленнях.

 Ми вже вийшли до частини лісу, яку не торкнулося полум’я, тут все ще буяла зелень і життя.

– Так ти взагалі пам’ятаєш, хоч приблизно напрям звідки прийшла? – перепитав я, і бемцнув себе по лбу, а от ще один мінус Аліси знайшовся.

 Я не можу…ну як вона дожила до своїх років і десь не згубилася? Хоча…тут темно...та ліс...все ж люди погано бачать в темряві і того можуть загубитися. Ой, бідося, їй точно потрібен персональний андроїд чи кіборг, бажано бойовий, щоб компенсувати цю слабкість.

– Ну…я точно пам’ятаю, що там на деревах був мох, – після задумливої паузи додала трохи деталей Аліса, чую по голосу вона навіть зраділа, що щось пригадала.

 Ну от...вона таки не безнадійна… мох помітила, молодець яка.

– Капець, мисливиця з геогфічним кретинізмом…ну точно проживе довго…– бубнів собі під ніс, навіть не знаю як вона буде виходити на нічні полювання, а саме головне, щоб її тоді не зжерли…точно їй ще потрібен до бойово кіборга тепловізор.

– Що? – перепитала Аліса, позіхнувши.

– Сподіваюся до ранку дійдемо…– більш чітко відповів я, в мене здається око сіпнулось.

-----------------------------------------

Посилання на книгу: https://booknet.ua/book/polyuvannya-na-msyac-b411827