Новий розділ. Леді Тоунс.

Елевонда. От чого я не очікувала, що Брігель вийде заміж у цій книзі, та й правду кажучи, і в інших з циклу теж. Але у справі 11 це станеться і ми зможемо побачити як проходить весілля у демонічному світі( морока це все розписувати, ще та) 

Тоунс чекатиме мене вже в залі, а я в супроводі Елейлі і Іві зайду трохи пізніше. 

Вони відчинили переді мною і я ступила туди, де на декілька метрів простяглася суцільна темрява. 

Це називався так званий шлях очищення або роздумів, подейкували, що якщо наречена не зможе його пройти, то не гідна вийти заміж за свого нареченого.  

Правду кажучи, ці декілька метрів здавалося тягнулися цілу вічність як то часто буває. Мені хотілося здатися я думала, що роблю помилку, що й справді не варта такого, що…

– Ми прийшли, – і в цей момент мені почулося, чи вони справді назвали мене інакшим іменем. 

Ні, думаю це вплив кімнати, і мені лиш здалося. 

Підійняла погляд і зустрівшись очима з Тоунсом згадала слова з однієї пісні. Цього разу, англійської. 

I see you

You see me

How pleasant

This feeling

І відчула як тривога, страхи і сумніви відступають. Заради цієї миті справді варто було дійти аж сюди. 

Я впевнено подолала останні метри. 

Тепер клятви. Як можна здогадатися вони далеко не схожі на звичні нам “любити в горі і радості…” Значно складніші і значення яких не може бути оскаржене. 

– Панно Амаль, перед Великою сімкою, Творцем і усіма присутніми людьми чи погоджуєтеся ви стати дружиною майбутнього лорда Тоунса і слідувати за ним часи спокою і часи сум'яття. Бути йому найвірнішою соратницею і тією, хто не зрадить за жодних обставин. Чи визнаєте цей союз добровільним і беззаперечним? 

Він поклав свою руку мені на голову і я відчула деякий тиск. 

–  Визнаю і погоджуюся, –  сказала я твердо. 

Тепер була черга Тоунса. 

–  Майбутній лорде Тоунсе…–  початок був схожим і я його прослухала, зосередившись на наступних словах, –  чи погоджуєтеся ви чути і дослухатися до неї, бути вірним їй до кінця днів і захищати її від усіх зовнішніх чи внутрішніх загроз. Чи визнаєте ви слова цієї клятви добровільними і беззаперечними. 

–  Визнаю, –  сказав він з усмішкою дивлячись на мене. 

– Церемонію завершено, – оголосив чоловік, який її проводив і можна було полегшено зітхнути. 

Усі присутні починають аплодувати і я проходжу у свою кімнату, щоб перевдягнутися. 

Що було найбільш нелогічним це те що тепер сукня була значно складнішою, хоча тканина була зручною. 

Повернувшись назад я підійшла до Тоунса і з усмішкою почала говорити з гостями. 

Цікаво скільки ще прийомів мені доведеться відбути. 

До кінця вечора я уже настільки втомлена цими беззмістовними розмовами, що хочу тільки прийти і впасти на ліжко.

– І що далі? – невпевнено сказав Тоунс. 

Я спробувала усміхнутися, бо думала, що у нього є план, а виявилося він також не знає, що узагалі далі робити з цим шлюбом. 

У сенсі, потрібно було, хоч у чату спитати, що це таке і як далі діяти. Це ж…

– Я можу бачити як в тебе у голові крутиться механізм. Будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження, – заспокоїв мене Тоунс. 

Я недобре усміхнулася. Гаразд, моя головна проблема зараз. 

– Тоді допоможи мені зняти цю кляту сукню, – попросила я. 

Він аж зробив крок назад, а потім його обличчя прояснилося. 

– Мені взагалі то більше подобається моя кімната, – додала вже більш щиро із усмішкою. 

– Як і мені, – погодився він. 

Ми стояли і дивилися одне одному в очі і навіть не збиралися здаватися. І байдуже, що мені вже навіть холодно стало у цій тканинці. 

Усе втратило значення. 

Бо у наших очах читалося, хто перший відведе, той програв. А я не збиралася ділити свою кімнату з кимось. 

– Чому ти погодилася? – раптом запитав він. 

Правда його точно образить. 

– Ти ж запропонував мені вдруге, а у нас була домовленість, – відповіла я і легко віддзеркалила питання, – а ти чому? Це знаєш цікавить мене значно більше. 

Він замовк на мить, а тоді тихо сказав. 

– Я ж уже дав тобі відповідь. Це тому що ти мені подобаєшся Брігель. 

Тепер опинившись у кабінеті ми сиділи і перечитували договір. Тоунс швидко пробігся очима і поставив підпис. Цікаво справжнього чи свій? 

Нічого нового не знайшовши я вже хотіла підписатися, коли почула голос авторки. 

Елевонда. Зачекай. Можна я зроблю це за тебе. 

Дивно. Що вона задумала? Але погодилася. У голові з'явилися слова і я здригнулася. То увесь цей час Еллі легко могла керувати моїми діями!?

“Вона взяла ручку і поставила підпис. Легко вивівши потрібні ініціали. Після чого він засвітився золотим і Брігель передала договір” 

Це точно був не мій. Але чий тоді і навіщо це було потрібно робити авторці?

Та змінити вже нічого неможливо. Залишається лиш чекати того як будуть розвививатися події далі.