Друзі, сьогодні я поділився невеликою частинкою свого життя.
Це не художній вимисел і не спроба щось прикрасити. Це спогади, які залишаються з тобою назавжди.

Жодних слів не вистачить, щоб описати те, що ми всі пережили.
Наші втрати. Наші страхи. Наші надії, які інколи трималися лише на вірі одне в одного.

Я довго думав, чи варто це публікувати. Але зрозумів: мовчання не лікує. А пам’ять — має значення.
Цей текст — не лише про мене. Він про тисячі таких самих історій, які ніколи не потраплять у зведення новин.

Дякую кожному, хто прочитає.
І дякую тим, хто був і залишається поруч — на фронті, в тилу, в думках і молитвах.