«чому у другому томі мовчання говорить гучніше»

Дорогі мої читачі 

Другий том — це вже не про випадкові зустрічі.
І не про легкі рішення.

Це про вибір, який роблять мовчки.
Про любов, яка не кричить — а прикриває.
Про межі, які легко перейти… і майже неможливо повернути назад.

У другому томі герої дорослішають.
І роблять це боляче.

Адам більше не ховається за холодом — але й не дозволяє собі слабкість.
Адель не воює — вона витримує.
Іноді це складніше, ніж знищити.

Тут не буде простих «так» і «ні».
Тут буде мовчання, яке важить більше за зізнання.
І рішення, які змінюють не стосунки — а саму людину.

Я дуже вдячна кожному з вас 
За коментарі.
За підтримку.
За те, що проживаєте цю історію разом зі мною — не поверхнево, а серцем.

Якщо книга вам відгукується —
додайте її до бібліотеки,                                                                                                       поставте вподобайку,
 і залишайтеся поруч.

Для автора це не просто «цифри».
Це знак, що історія живе.

Дякую, що ви тут.
І що даєте цій історії дихати 

0 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
Інші блоги
Фу мені, або Чому ви читаєте?)
Вітаю всіх, хто читає, читав і, сподіваюся, тих, хто ще читатиме. Я взагалі дуже здивований, що ви читаєте!) Без реклами, без агітації, влітку, попри всі наявні труднощі загалом — і відсутність в історії владного боса, роздільного
Поранений титан повертається в стрій
Після фіналу книги «Примарна надія» чимало хто гадав, що ж станеться з «Левіафаном-2». Яка доля на нього чекає та чи зможуть знайти спільну мову земляни й лемурійці? Нова глава дасть відповідь. Вона покаже, на що
Про темних...
Зацікавило: наскільки, на вашу думку, літературний “темний герой” має бути “темним”? Чи є якийсь вчинок, після якої персонаж апріорі не має шансів здаватися привабливим? Чи все залежить від мотивів і обставин? –
Якось дивно він поводиться…
Нордан Лар Са-Ірд при моїй появі завмер і не відводив очей. Відчуваючи себе дедалі незручніше, я зайняла місце за накритим столом. Стараючись взагалі не дивитися на чоловіка, взялася за їжу. Побачивши краєм ока, що огас
Гарна?
Ми приземляємося в палаці, і Белгард особисто зустрічає нас. — Покажи свою драконицю! — просить друг, і я обертаюся. Розправляю крила і плескаю ними (хоч цьому я навчилася!), викликаючи металевий дзвін луски. — Красуня!
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше