Хай.

Перечитуючи свої твори, я задумалась, що було б якби герої моїх творів ожили і вирішили написати на мене колективну скаргу.

Колективна скарга.

Без підписів, бо деякі з них уже мертві.

А деякі — ще ні, але дуже хочуть.

Пункт 1. Надмірне психологічне навантаження

Авторко, ми просили сюжет.

А отримали екзистенційну кризу.

Нас кидали в ситуації, де немає правильного вибору.

Нам пропонували любов — але з умовами.

Надію — але з терміном придатності.

Ми підозрюємо, що вам це… подобається.

Пункт 2. Зловживання болем як інструментом розвитку персонажа

“Ти станеш сильнішим” — ми це чули перед кожною катастрофою.

У нормальних авторів:

— герой падає;

— встає;

— іде далі.

У нашої:

— герой падає;

— думає;

— згадує травму;

— отримує ще одну;

— і тільки потім встає.

(якщо встає взагалі)

Пункт 3. Маніпуляції емоціями

Нам показували ідеальний світ.

Давали можливість залишитись.

А потім змушували відмовитись — бо «це було б неправдою».

Ми досі не впевнені, що це було етично.

Пункт 4. Відсутність жанрової безпеки

Ми думали, що це:

— детектив;

— або фантастика;

— або драма.

А виявилось:

— терапія без згоди;

— плюс трохи небезпеки;

— плюс любов, яка болить;

Просимо або попереджати, або перестати так добре писати сцени.

Пункт 5. Особисте

Ми підозрюємо, що авторка знає про нас занадто багато.

Деякі наші думки — підозріло точні.

Деякі страхи — підозріло знайомі.

Це трохи лякає.

Але… працює.

Висновок комісії персонажів:

Ми не просимо:

— легшого життя;

— щасливого фіналу;

— ідеального світу.

Ми просимо лише одне:

Якщо ви вже нас ламаєте — то хоча б не брешіть, навіщо.

P.S.

Скаргу відкликано.

Бо попри все — ви нас створили.

А значить, ми існуємо.

Питання: 

А у вас є персонажі, які б після прочитання тексту пішли писати на вас скаргу?