Лорі схилилась над алхімічним столом, повністю віддавшись процесу. Зосереджені фіолетові очі крізь алхімічний монокль пильно відстежували стан сполуки у казані, пальці правої долоні – дрібками додавали інгредієнти, у чітко відміряних дозах та у строго визначені моменти.

Помилитися чи відступити від рецепту не можна було ані на краплю. Навіть трішечки не можна було. Навіть ось стілечки.

– Що тут Вогник поробляє? – нечутно підійшовши зі спини, Ленмаріель лівою рукою обійняв її, а правою – ледь відчутно, майже не торкаючись, провів пальцями вздовж гострого вуха.
–Л-лен… – ельфійка здригнулась, мов від удару блискавки. Ну, якби блискавка могла робити приємно. – Ти що, забув, що в нас вуха – одна з найчутливіших точок на тілі?
– О, я це чудово пам’ятаю, – Лен схилився до неї, лоскочучи губами кінчик вищезгаданого вуха.

– Що там мій світлячок поробляє? – Лорі тихенько підійшла до Ленмаріеля, що уважно вивчав розкладені на столі креслення, схилилась до нього, поклавши долоні на плечі.
– Працюю над артефактами для оранжереї, – відповів той. – Є деякі проблеми з інтеграцією світлих плетінь… я ж бо цим напрямком зовсім не володію.
– Мм, як цікаво, – ельфійка схилилась нижче, ловлячи губами кінчик його вуха. – Чому мене не попросив допомогти?
– Тому й не попросив, – Лен, посміхнувшись, спробував ухилитися. – Серденько, ти мене трохи відволікаєш. Зовсім трішечки.
– Спрааавді? – солодко прошепотіла Лорі, обвивши обома руками його шию. – То й що? Чи лише тобі можна мене відволікати? Ще й під час роботи з зіллями, коли в мене зайняті руки… І я тоді зовсім, зовсім беззахисна…

Шоста частина поволі пишеться, кісята ₍^. .^₎⟆ На жаль, повільніше, ніж хотілося б - прихід Нового року та 1 січня автор та його екіпаж зустріли за пультами, на бойовому чергуванні. Але я так-сяк відіспався, відпоїв бісеня енергетиками - і воно знов готове працювати і генерувати контент у моїй підсвідомості. Тож лишайтесь на зв'язку)) Очерет про вас не забув.