Гаряча новинка вже на сайті ♥️

Повірте, я давно не писала чогось настільки емоційного. Настільки драматичного і з нотками гумору. Настільки чесного. Настільки хвилюючого…

Зустрічайте, цей роман розіб'є ваше серце... а потім знову склеїть…

«Батько моєї донечки»

Анотація:

— Де моя дочка?! — я підбігаю до нього, хапаючи за борти пальта. Мені байдуже на охорону, що вже робить крок у мій бік. — Поверни мені Марту, ти, монстре! Що ти з нею зробив?

Мене трясе. Я готова дряпатися, кричати, падати на коліна — аби тільки він почув.

Матвій м’яко, але рішуче перехоплює мої зап’ястя. Його дотик обпікає, змушуючи спогади боляче штрикати під шкіру.

— Твоя дочка? — перепитує він тихим, небезпечним голосом, від якого в мене йдуть дрижаки. — Ти хотіла сказати — наша дочка, Ірино? Та сама, про яку ти «забула» повідомити мені одинадцять років тому?

сильні почуття

дуже емоційно

колишні

Уривок:

— Хто тебе сюди привів? Де твоя мати? — питаю серйозно і навіть суворо. Залишити дитину посеред вулиці, не переконавшись, що вона в безпеці, я не можу. Але й часу на пусті розмови в мене немає. Останній тиждень — суцільний хаос. Бізнес, ця клята Лідія з її постійними істериками, і тепер ще й такий сюрприз під моїм офісом.

— Я сама прийшла. Мама не знає, що я тут. Я хотіла з вами познайомитися.

Я зупиняюся. Дихаю. Надто швидко. Повільний вдих. Повільний видих. Мозок шукає логіку, а знаходить тільки шок.

— Тобі потрібен… автограф? — видаю. Мене ж номінували на нагороду “Бізнесмен року”, може це якась фанатка? 

Вона випростовується. Ще трохи — і стає як маленький воїн. А тоді дістає з рюкзака щось маленьке — фотографію.

— Можна і так сказати. Підпишіть фото… — дівчинка простягає його мені. Перш ніж впасти в прострацію, я встигаю розгледіти: молодий я, поряд Іра. Щасливі. Усмішки світлі, без тривоги. І в цей момент весь світ стискається. Я нарешті розумію, на кого вона мені схожа. Це не просто дитина. Вона — відлуння Іри. 

Моє дихання збивається. Я не бачив її одинадцять років. Одинадцять років, як вона просто зникла з мого життя, залишивши по собі лише гіркий присмак зради. Але її очі… ці очі. Вони ж її. Жінки, яку я колись любив і втратив. Моментально відчуваю, як старі спогади рвуться назовні, як тонке скло, залишаючи рану, яку я намагався не відчувати дванадцять років.

А тепер переді мною її копія… Лінії обличчя, погляд, рішучість. 

Серце заповнює біль, образа, страх… Невже? Та бути не може!

— Звідки це в тебе? — питаю суворо.

— Від мами. Мене звати Марта. Я ваша донька, — каже дівчинка. І світ враз завмирає….

Читати тут:

Батько моєї донечки 

А також сьогодні передплата в моєї колеги Анни Харламової. Підтримайте автора в перший день передплати! 

Святкова розпуста 

‼️Увага‼️

Для тих, хто вперше купує мої книги, діє персональна програма лояльності - знижка 10% на всі романи впродовж трьох днів!

Підписуйтеся на МОЮ СТОРІНКУ, щоб бути в курсі всіх новин щодо моєї творчості. Запрошую до телеграм каналу. Також мене можна знайти у фейсбук та інстаграм.

Ваша Юліанна ♥️