✨ Колобок в шоці✨

Всім привітики))

Вирішила додати трохи спойлеру. Момент знайомства Чуда кулінарії з Марфою і Мефодієм

— Ну ж бо, діду! Де ти є? Ти вже одягнувся? Чи ти чекаєш, поки тобі жаба цицьки дасть? Давай вже до столу обідати!

— Та йду я, йду! — обізвався з прихожої дід — А чим будеш годувати?

— А що приніс те і їстимеш.

— Жінко, не смішно. — зайшов дід до кухні та дивиться на неї ображено.

— А я що винувата, що ти дурне питаєш? Чи ти забув, що в нас в тумбі вже більше місяця миша в петлі висить муміфікована, і кіт здох, бо всі миші перевішалися. Ти ж іще той латиш. Душа є, а з іншого вже й діла нема. Сьогодні їмо як ченці — хліб. Та от замість води бог дозволив компотиком порадуватися.

Поставила два кухлі й глечик з гарячим напоєм на стіл. Вручила діду ніж і жестом указала на хліб.

Мефодій приклав ножа до хліба і тільки почав різати, як той під рукою несподівано колихнувся. В діда аж ніж випав.

— Та що ти, вже на стільки немощний, що вже й хліба порізати не можеш?!

— Та ні, чого це. — дивиться на дружину розгублено —  Сили то є... це просто хліб смикнувся, наче їжак звернутий... ось тільки не шипить.

— Сам ти їжак! А ну дмухни на мене! Ти що, вже десь хильнув?
Дід дунув їй в обличчя.

— Нехай в мене очі вилізуть, якщо я горілку в себе в роті бачив! Не пив я! Хіба що в минулому житті.

— Відійди вже. — відсунула від столу Марфа чоловіка — Сама поріжу, бо ще пальця собі відріжеш. — Схопила ніж з полу. Взялася рукою за хліб і встромила в нього лезо.

Хліб як закрутився, завертівся як дзиґа. Бабця зойкнула, висмикнула ножа і охаючи відскочила від стола, як ошпарена. Дивиться на хліб, а той скорчився в гримасі від болю дивиться на неї. В баби аж очі полізли на лоба. Вона позадкувала назад з притиснутою рукою з ножем до грудей, а другою рукою почала хреститися зі словами “Свят, свят, свят! Чур мене! Чур!”

Дід вилупився, потирав руками очі, сподіваючись, що йому привиділось, але ж тут хліб жалібно заволав.

— Що ви робите? Мені ж боляче!

Дід і зовсім хряснувся на дупу, а Марфа гепнулася на лавку і заволала перелякано.

— Чур мене! Чур! Згинь, не чиста сило!

Дід схопився за дровиняку біля пічки, підскочив, і тільки хотів вдарити хлібину, як той побачив наближаючий до себе дрин і з роззявленим ротом покотився по столу та грякнувся до долу. Тоді дід запустив в нього той дрин, та хліб підплигнув, мов м’яч, і дриняка просвистіла під ним, врізавшись у стіну під вікном.
Хліб в шоці. Почав котитися по всій кухні, ухилявся від летючих в нього різних предметів і посуду, котрими жбурлялися в нього дід з бабою. Забився під стільцем і завив жалібно:”Перестаньте! Мені боляче й страшно!
Що я вам зробив поганого?”

Дід з бабою завмерли не вірячи своїм вухам й очам. Настала хвилина мовчання.

— Точно, діду, це все отой Чорнобиль. Та невже ж ота радіяція і до нас дійшла? Ай-яй-яй. І скільки ж часу пройшло...

— Який ще, бляха, Чорнобиль?! Ти що верзеш, дурепо?! Треба було менше отой тєлік дивитися! — махнув на неї рукою вдивляючись в круглу істоту — Добре хоч ту вже електрику відрубали, то вже б зовсім в тебе мізки забродили! Ти з чого того звірюгу спекла?! — подивився знову на дружину.

— Як із чого? Що було з того і пекла. — почухала голову розгублено та поправила сповзлу за вухо хустину.

— Значить погано пропекла, відьмо стара! — відповів дід підкрадаючись з кочергою в руці до стільця. Нагнувся до хліба — Киць, киць, киць. Виходь, я тебе не скривджу.

Кругла істота подивився з-під лоба на Мефода, але виповзати не наважувався....