Вітаю, мої любі читачі!)

Якщо ще не читали, рекомендую) Іноді людина знаходить своє щастя випадково, але не вірить, що це може бути так легко - і відмовляється від нього. Проте щастя буває впертим)))

ФРАГМЕНТ

Меланія не могла згадати ще одного настільки ж щасливого дня. Можливо, колись в дитинстві й було щось схоже за відчуттями. І все ж ні. Тоді поруч не знаходилася настільки дивовижна, близька за духом людина, яка б викликала настільки земні та справжні жіночі почуття.

Вони з Кмітом попрямували до моря, плавали й хлюпалися, гралися у воді, немов діти. Хоча ні. Діти не притискаються один до одного так тісно і не цілуються настільки несамовито, до задишки. Кміт витягнув їх обох з води, коли зрозумів, що вони почали клацати зубами.

А потім він водив її якимись невідомими стежками, щоб подивитися на хвилі зверху, помилуватися горизонтом якомога далі. Кміт рухався легко і невимушено, ніби торував всі ці метри над рівнем моря кожного дня. А ось Меланія почала замислюватися про свою фізичну форму. Декілька разів ледь не підвернула ногу, але Кміт не давав їй впасти. Здається, йому подобалося її рятувати.

Вони стояли біля обриву. Вітер тріпав їхнє волосся, але вони дивилися один одному в очі, не маючи сил відірватися. Це було казкове відчуття, нереальне. Меланії хотілося, щоб ці миті ніколи не закінчувалися.

Приємного дня!

Софія