Розвідники, що йшли слідом за возом, супроводжуючи полонених, лише коротко кивнули. Рідана трохи привстала, напружено вдивляючись у шлях — хоча вершників, що наближалися назустріч, і без того було добре видно.

Десятеро. У легкому спорядженні. По двоє в ряду. Кінь до коня. За плечима — луки та сагайдаки. Мечі поки що залишалися в ножнах.

Лише Калія ніяк не відреагувала. Дивилася під ноги. Мовчала.

— Ви пам’ятаєте, що робити? — з тривогою запитав Моріс, глянувши на розвідницю.

Та кивнула.

Чоловік перевів погляд на Калію.

Вона і далі мовчала.

— Ти пам’ятаєш, що робити? — не витримала та крикнула Рідана, з острахом глянувши на розвідників.

Калія нічого не відповіла. Лише повільно підняла голову і глянула на розвідницю — рівно, без емоцій, так, ніби питання пролунало десь здалеку.

— Нас усіх уб’ють… — ледь не простогнав Моріс і знову глянув на патруль. Насупився, мимоволі стискаючи поводи. — Чому їх так багато? Щось, прірва, не так, я це…