це не увійде в оповідання

як я вже казала, сюжет оповідання "Ніч у потягу: зустріти письменницю...", взятий з мого життя, причому з доволі нещодавніх подій

Але ж це не значить, що я розповім абсолютно все, що було, або ж не додам чогось, чого не було :)

На ж/д-вокзал я їхала не на таксі, а на міському автобусі. В руці велика валіза, пакетик з їжею у потяг, та рюкзак за спиною з усім блогерським приладдям. До зупинки доволі далеко, тож встигла замахатися, поки дійшла.

Поки чекала на автобус, мимо провезли героя на щиті... У мене завжди сльози на очі навертаються, бо це... ну ви розумієте.

З мого правого берегу їхати далеко, трішки більше години, тому пораділа. що змогла всістися. Валізу прилаштувала поряд з собою, хоча вже задньою думкою зрозуміла, що можна було його покласти ось туди, на маленький майданчик поза водійською кабінкою. Ну то таке.

Найголовніше сталося, коли вже були у Старому місті. Десь після вулиці Донцова сіли двоє: жіночка пенсійного віку та чоловік, який десь передпенсійного, але що доволі міцний і навіть гарний. Ну харизма ж пре з нього, як з рогу достатку. І от уявіть, ця жіночка якимось чином розповіла йому все: де живе, з ким, коли отримує аванс і зарплату. і навіть де працює. Я зараз вже не зможу передати весь гумор їхньої розмови, але то було епічно: всі в автобусі розвеселилися.

Я, як письменниця, винесла звідси урок: такі довірливі люди, як та жінка, існують, і прописувати їх у своїх творах нормально. Тож вже думаю над концепцією подібного довірливого персонажа, скоріше за все це буде молода дівчина. 

А от те, що увійшло в оповідання, читайте у маленькій книзі "Ніч у потягу: зустріти письменницю..." 

P.S. Сьогодні подам це оповідання на конкурс, тож прошу підтримки прочитання, вподобайками і коментарями ♥ Ця історія варта вашої уваги, мої найкращі читачі ♥♥♥