Пишу відгук на невелике – 12 сторінок – тепле і веселе оповідання Валерії Серпень “Гаряча відпустка”, прочитане в рамках марафону Тетяни Гищак.

Візит літньої мешканки села Василини до міста з прозаїчною метою – продати картоплі з власного городу – обертається багатообіцяючим знайомством з міським паном Степаном. Він миттєво зацікавлюється не лише картоплею, а й особою ґаздині, дарма, що вона вже має онуків, та й він їй приблизно ровесник. Відвикла від уваги Василина ніяковіє, але онучки, які бачать свою бабусю “ще дуже непоганою”, підбадьорюють її. Василина відважно опановує соцмережі і спілкування починається…

Та по-справжньому “весело” стало, коли Степан приїхав влітку до Василини в гості. Ось не так він уявляв “гарячу” відпустку, не так! Дивишся на його “пригоди” – з епізоду з гусаком я аж засміялася – і смішно, і трохи шкода, і понад усе – цікаво: чи витримає ошатний міський пан “випробування городом” та усім іншим чималим господарством?

Сподобалося. “Кохання не має віку”, а персонажі вміють і помилятися, і визнавати помилки, і йти на компроміс. Василина мила – спокійна, розважлива жінка, що, тим не менш, із плином часу не втратила здатності червоніти і відчувати. Здалося, що її образ вдався краще, ніж її залицяльника – бо часом було враження, що Степан поводиться аж занадто “роблено комічно”, і його романтичний жест наче трохи вибивався з загального тону оповіді. 

Дякую авторці за твір, бажаю подальших успіхів.