Привіт, історієлюбчики❤️

Сьогодні ввечері історія про Лу продовжиться. Новий розділ буде трохи тихішим, теплішим і дуже важливим для героїв. 

Ділюся невеликим уривком 

Айра знайшла її першою.

— Твоє дерево теж ніяке? — її голос, зазвичай дзвінкий, звучав тепліше, майже по-дружньому.

— Воно мовчить, — зітхнула Лу.

— Моє — горить, але не гріє. І ще тріщить, як розлючена бабуся…

— Це… не погано, — відповіла Лу. — Ти — щира. Завжди.

— А ти — тиха буря…

…

— Бо ти вже не на землі. Але ще не в небі, — відповів Ремі просто. — А ще… щоби пам’ятала: летіти можна навіть тоді, коли ніхто не бачить твоїх крил.

…

Лу відчула, як щось всередині трохи потепліло. І дерево позаду них — її дерево — ледь-ледь засяяло.

Цей розділ про Невизначних, про підтримку, яка з’являється несподівано, і про світло, яке інколи достатньо просто не злякати.

Для настрою додаю гіфку, яка, на мою думку, непогано передає атмосферу цього розділу✏️

Новий розділ чекатиме на вас о 20:00 ✨ посилання на книгу: Світ таємних бажань

З любов'ю, Ірина Саха