Пошукала трішки для вас візуалізацій на тему "як могли б виглядати істоти Нав", які описані у детективному етнофентезі "ВІДУН".

Отож, зустрічайте:

Джерельні Вартові:

"Яромир нахилився до води, як раптом бризки води полетіли йому прямісінько в обличчя.

- А бодай тобі! - вилаявся він і відсахнувся, витираючи обличчя краєм плаща, що ніс у руках.

Зі струмка почувся дзвінкий сміх.

- Хто тут? - здивовано перепитав він і уважно роззирнувся, проте нікого не побачив."

Лісовики:

"- Га! Матір твою вербову! - гаркнув один з лісовиків, висмикуючи з-за спини невеликий мішечок. - Ти що, людино, зовсім клепки останні від страху утратив? Це ж світодерево!

Яромир, ще ошелешений власною спробою захисту від перевертня, відступив, коли лісовик, який більше скидався на гнома, аніж на велетня з легенд Яву, розв’язав мішечок і звідти посипалася земля на коріння. Її було так багато, немов мішечок був бездонним. Магія лісу. Інший лісовик вдарив сокирою об землю коло вмираючого дерева, здіймаючи клуби грунту та пилу, що гасили полум’я. Вогонь зашипів, звиваючись, та почав стрімко відступати, немов збагнув проти якої сили запалився."

Відьмаки, вони ж члени Ордену Тих, хто ходить між снами:

"Полум’я здригнулося і в ту ж мить з лісу вирвався згусток чорного диму, що блискавкою прошив повітря і вибухнув просто над головами тих, хто сидів біля вогню. Коли дим розвіявся, з тіні вийшли сім постатей - темні, мов вирізані з нічної імли. Їхні очі світилися блакитним вогнем, який висік на їх обличчях вже знайомі древні руни."

Полудниця:

"Трава навколо їхніх ніг повільно плавилася, витягуючись догори тонкими нитками. Квіти немов зітхали, скручуючись у поклоні. Повітря замерехтіло, запульсувало, формуючись у жіночу постать.

Висока, бліда, надзвичайно худа, в довгій білій сорочці, що була більше схожа на лахміття, постать з кожною секундою набувала все чіткіших моторошних обрисів - обличчя її з довгим світлим волоссям було більше схоже на вирячений череп, який вінчав красивий вінок з волошок. Худі руки закінчувались кігтями, в правій руці вона тримала серп."

Мавка:

"... Їх голоси мелодійно переплітались, немов тихі струмки однієї ріки. Яромир відчув дивне блаженство. Хотілося слухати їх вічність. І так само довго торкатися їх ніжних тіл. Одна з мавок ніжно провела по його щоці. І він притулив до цієї холодної тонкої руки голову."

Чугайстер:

"... високого, як він, дідугана з довгими космами та такою ж бородою. Одягнений у якесь лахміття, з посохом у руці, схожим як у В’юнка, він з хитрим виразом зморшкуватого обличчя невідривно дивився на мавок. Тоді весело прогримів скрипучим голосом:

- Що, красуні, знову тепло людське смокчете?"

Як вам візуали? Чесно зізнаюсь, це я порилась в Пінтерест, бо з ШІ ми не товаришуємо )) І візуали не всі такі, як я собі уявляла, однак, дуже наближені ))

Якщо цікаво дізнатися більше про дивний світ Нав, який назавжди змінив головного героя, ласкаво прошу до читання.