Ми часто виходимо до читача в образі.
Сильні. Зібрані. Ті, хто знає, що робить.
Але між розділами, дедлайнами, правками і «а чи це взагалі комусь треба?»
ми — просто люди.
Тому сьогодні я хочу спробувати маленький експеримент.
Одне чесне зізнання автора. Без пояснень. Без виправдань.
Я почну.
Завжди вважала себе комунікабельною і також дуже любила людей, до поки не почала працювати у сфері продаж))) Тепер все повернулось на 180 градусів, не зі всіма звичайно так, але нещасні і слабкі принижують обслуговуючий персонал для самореалізації, але щасливі та впевнені в собі приносять з собою хороший настрій та відчуття поваги до інших.
Тепер ваша черга.
Це може бути що завгодно:
— Я мрію про визнання
— Боюсь самотності
— Я заздрю чужим успіхам і соромлюсь цього
Без імен.
Без жанрів.
Без порівнянь.
Просто людський голос за текстом.
Можна одним реченням.
Можна двома.
І якщо ти читач і зараз це читаєш —
ти теж можеш залишити зізнання.
Бо історії пишуть люди.
І читають — теж.
Давайте на хвилину будемо не авторами.
А собою.
15 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ теж іноді боюся, що мої слова нікому не потрібні.
Але такі тексти нагадують: нас читають не за ідеальність, а за правду.
Уляна, ♥️♥️♥️
Ну, персонал теж буває різним. Якось зайшла в один магазин, а мені: це для вас дорого, ви це не купите. Я купила. Чисто для того, щоб подивитися, наскільки низько може відпасти щелепа. Мене просто бісить, коли кажуть, що я чогось не можу зробити.
Ірина Скрипник, Я надіюсь вам ніколи більше нікому не доведеться доводити, що ви маєте на щось право і що ви щось можете❤️
Я людина яка звикла добиватися свого. Але є ситуація в якій я просто не можу досягти того чого хочу. І це мене дуже вбиває морально. Я розумію, що в даному випадку зробила все що могла.
Олесь Король, Цінуйте тоді свою дію, а не результат. Як колись казали важлива участь, а не перемога
В боргах по вуха. Без друзів. Мрію про нові стосунки і водночас боюся цього. Занадто самотня жінка. Юлія Хемич.
Юлія Хемс, Спробуйте для початку сходити до психолога. Можливо, він якось підштовхне у правильному напрямку. Взагалі консультації з психологом — це нормальна світова практика. В цьому немає нічого поганого. Звісно, якщо це дійсно психолог, а не черговий хіромант з інстаграму, який завершив тритижневі курси. Такий більше нашкодить, ніж допоможе.
Який цікавий блог))) чіпляє))))
Мрію....мати і розпоряджатися вільним часом.
Я розумію, що ми самі заганяємо себе у ті рамки, які маємо. Питання пріорітетів))) Але....так багато хочеться зробити....а часу на все не вистачає...Я зараз маю сім'ю, дітей, роботу, професійне хобі, яке планую перевести у бізнес, творчість - "це тільки для мене, для моєї душі". Усе потребує часу. Втомилася трохи бути жонглером....але я не можу залишити нічого з того, що є зараз...
Боюся невдачі, дарма витраченого часу...знову...
У минулому я пробувала змінити професію, на ту що приносить задоволення, а не тільки кошти. Рік часу я жила тим, а коли розпізнала усі підводні камні, озирнулась назад і зрозуміла, що маючи дітей - не можу собі дозволити починати з "0"))) Так смішно зараз
Вдруге, я у партнерстві, запустила кав'ярню-пекарню....знову рік часу життя, щоб зрозуміти, що мене використали як профессіонала, але ніхто не дасть мені робити так как я хочу....
зміна країни - обнулило взагалі усі досягнення...))) тепер, знову йду у самозайнятість...і творчість - знову страшно втратити час....
Соломія Вейра, Завжди рада підтримати❤️
Я інтровер і мені важко змусти себе відвідувати дні народження, весілля та корпоративи. Раніше боялася нерозуміння від оточення, тепер часом боюся, що мені того оточення і не треба.
Світлана Фоя, То просто можливо не те оточення. Колись давно я почала ходити в гори, записувалась сама у групи. І там зустріла якісно абсолютно інших людей, ніж у моїй рутині вдома.....))) і маю сказати, більшість із них інтроверти, але коли попадаюсь у коло людей, що їх розуміють - самі веселі і розумні люди, яких я мала нагоду зустріти....
усе залежить від місця де шукати))
Щоразу, як стається якийсь затик з написанням продовження - приходить страх, що це криза і вона надовго (або назавжди). А позаяк для мене все це - один зі способів розрадити себе й абстрагуватись від реальності, то відчуття таке собі)
п.с. У сфері продажів працював колись давно. Рівно два місяці. Потім послав їх прямим нецензурним матом і звільнився. На той час для мене було прийнятніше їсти мівіну, ніж випалювати залишки нервів))
Очерет, А я сикушка, яка думає що більше нічого не вміє і того у продажах 6 років)
Боюсь змінювати роботу
Лорена Мар’ін, То завжди страшно, розумію вас(
Автор — це людина, яка творить історії й водночас щодня вчиться бути чесною з собою та текстом. Його “броня” — у вмінні слухати критику, приймати її без образ і перетворювати на кроки до самовдосконалення. Моя броня така: я маю кілька написаних книг, але найбільше бережу одну майбутню серію — цілий світ, який будував роками, і хоч ще не виклав жодної глави, наступного року планую почати публікацію; та мій страх простий — що саме ця особлива історія може не знайти свого читача, тому я спершу вирішив написати блог (цикл блогів) про її створення, на тему — «Як створювалась моя Епічна книга» (приблизно 10–12 частин): якщо вам цікаво, ласкаво прошу заглянути, а після останньої частини блогу я почну викладати цю серію книг на загал.
Уляна, Дякую за побажання :). У кожного книги свій творчий шлях.
Не боюся заступати на позицію, але боюся що книга яку написав нікому не сподобається та навіть не буде надрукована.
Валерій Калінов (Demolition), ++
У сфері продажів — ні, зате в обслуговуванні — так. Я працювала в сервісному центрі з ремонту побутової техніки. І досі ніби на вухах звучить знайоме:
«Дівчино, ви нічого не розумієте, покличте майстра».
А я стою й думаю: «Звісно, не розумію. І освіти профільної не маю, і паяльник у мене просто для краси, і взагалі читати я не вмію».
Та мовчала — бо ж «клієнт завжди прав».
Зате яке це було задоволення, коли ти просто натискаєш одну додаткову кнопку (бо хтось — звісно, не я — інструкцію не читав!!!), і все раптом починає працювати. Стоїш собі, мовчки посміхаєшся й спостерігаєш, як обличчя клієнта повільно, але впевнено набуває кольору стиглого буряка.
Уляна, О, так) І неодмінно це: я дуже старий ваш клієнт! Постійно купую, дайте знижку як "постійнику"!) А, коли чують про "не передбачено" — все, клієнта ніхто не цінує, бренд негідники й жлоби, тільки ціну підіймають і взагалі: "дєвушка, скільки ви тут працюєте? покличте адміністратора", а як не пощастило допрацюватись до адміністратора то доводиться вислуховувати все це по другому колу) Словом, не робота — мрія.
Співчуваю, тим хто працює касиром бо це треш, і нікуди не втечеш ((((з особистого досвіду)
Я не знаю останнім часом де брати стільки часу, щоб все встигати.
Крісті Ко, Думаю якби ще й касиром працювала, то око у мене б точно сіпалось. З часом теж туго, того захоплююсь тими авторами, хто на букнет викладає продовження книги хоча б раз в два дні)
Я дозволяю собі будь-які емоціі і приймаю людей такими, як вони є. Не терплю брехні і лицемірства. Категорична і можу спокійно послати хама услід за російським кораблем. Раніше мала багато комплексів, які пропрацювала завдяки своїй професії, яку я обожнюю, бо вона допомагає людям покращити своє життя. І так - я мрію про те, що мої книги знайдуть свого читача не лише тут, а у паперовому варіанті, а видавництва будуть рвати на собі рубашки, щоб залучити мене до співпраці ))
Ріна Март, Ой ваша мрія така близька до моєї, бажаю вам, щоб все так і відбулось❤️
Я вже десять років працюю сама на себе. І мені інколи, важко говорити про мою свободу, серед подруг які працюють з 9 до 19...
Уляна, Так. Я працюю по 14-16 годин на добу інколи. плюс родина та діти) Їм ваще, тим що вони поза домом і залежать від когось. Але я ніколи ні кажу що розумію їх. Ми хоч і дружимо більше 15 років, але ж зрозуміти до кінця не зможимо ні ми, нас.
О...Сфера продажів) Як я Вас розумію)
Працювала у такій близько п'яти років, ще ніколи так не вигорала і не втрачала віру у людство як там)
Та, щойно змінила сферу все поліпшилось, відновлення було довгим, та воно того вартувало.
Щодо Вашого питання:
Я маю стійке відчуття, що мені час піти у творчу відпустку, одночасно з тим я маю багато ідей для наступного проєкту. Мені б хотілось аби відпочинок не вплинув на ці ідеї і не гальмував мене. Не дозволяв мені втрачати ті задуми, що народжує уява.
Мої книги — це нерозказані історії, як канали які перемикаєш по телевізору. Якщо перемкнути занадто швидко — можеш загубити необхідний канал. Водночас із тим хвилює можливий творчий ступор, що настане при вигоранні. Рішення лежить на поверхні, звісно, та все одно відмовившись писати хоч якийсь час я неначе втрачу частку себе.
Дякую за блог, змусив замислитись)
Кайла Броді-Тернер, А ви оберіть оптимальний термін відпочинку, щоб і не втратити себе і трішки видихнути
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати