Я зникла на три місяці.

Без гучних причин і без пояснень. Просто іноді слова мовчать довше, ніж ми плануємо. Інколи життя стає гучнішим за текст, а думки — важчими, ніж їх можна одразу викласти на папір. Я не перестала писати. Я перестала поспішати. Цей час був потрібен, щоб прожити, а не вигадати. Щоб відчути паузи, сумніви, тишу між подіями. Бо ця історія не про швидкість — вона про чесність. Я повертаюся не з обіцянками, а з продовженням. З текстом, який визрів. З героями, які стали ближчими. І з усвідомленням, що деякі історії не можна писати «за графіком».

Дякую всім, хто чекав.

І тим, хто дочекається тепер.

Я знову тут. І ця історія триває.