Повернувшись додому, вона дістала заздалегідь заговорену воду й кинула туди ганчірочку з краплею крові. Потім пішла у ванну: зняла дзеркало, завісила всі дзеркальні поверхні, відкрила воду, щоб набрати повну ванну. Вода полегшує перехід — менш затратно по силі й дозволяє легше терпіти сам процес.

     На мить вона замислилася, чи справді все облаштувала як слід. Втім... Головне, що  всі заплановані вклади переведено на спеціальний рахунок, аби отримати їх потім, після переходу. Гроші їй знадобляться. Це Одхан-Луїза засвоїла на ура.

     Вона роздяглася догола, сіла на підлогу й почала скручувати червоні вовняні нитки, вплітаючи в них волосся з обраного тіла. Потім влила заговорену воду з краплею крові у ванну, всипала солі й, прихопивши з собою ту скручену з ниток пуповину, залізла у імпровізовану матку. Запаливши воскову шестигодинну свічку, Одхан узялася до останніх приготувань.

    Майнула думка:

"От би випити якусь знеболювальну пігулку". Та вона швидко відмахнулася — знала, що жодні ліки не допоможуть. Терпіти — єдиний варіант.

      Поклавши під язик кілька великих кристалів морської солі, вона почала ритмічно дихати. Так минуло близько пів години. Відьма відчула, як з’явилося знайоме запаморочення. Тепла вода трохи послаблювала перші судоми, але з нудотою боротися ставало дедалі важче. Серцебиття пришвидшилося, посилилося, перед очима світ почав розпливатися. Згодом зображення ванної кімнати наклалося на картину палати.

      Луїза -Одхан знала: тіло в палаті так само судомно здригається. Вона вже частково бачила очима тієї дівчини. Ось над нею схилився схвильований лікар, дві медсестри виконують якісь маніпуляції… Одхан заплющила очі, благаючи, аби все відбулося швидше. Та все було, як завжди.

Перехід почався з відчуття, ніби їй ламають ребра…

Книга ЦИКУТА ✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️✨️