Якусь частину дитинства я прожила у будинку неподалік кладовища. Колись мене спитали, чи не страшно жити біля покійників. Чесно, не пам'ятаю, що я тоді відповіла. Зараз би сказала, що мертві не страшні, на відміну від тих, хто живий. Поставила на 18-ту годину публікацію позапланового продовження «Терміну придатності», де зачепила одразу кілька моментів, через які головний герой – такий, який вже є. Монстрами не народжуються, ними стають. У критичний момент не страшно попросити про допомогу. Набагато гірше закритися від усіх.

На закінчення прикріпляю пісню, почувши яку, полізла шукати переклад. Її слова як ніколи ілюструють період, який краще не проживати: самотність серед натовпу...