Вам подобається відчуття, коли свято вже зовсім близько?
Коли ось-ось — і дім наповниться голосами.

Коли ви їдете до рідних, щоб у колі сім’ї зустріти Святвечір.
Або коли рідні приїздять до вас — з пакетами, обіймами, сміхом.
Коли з першими гостями починається передріздвяна метушня.

Хтось постійно ходить по хаті.
Хтось щойно з магазину.
На кухні всі чимось зайняті: готують, нарізають хліб на канапки, наливають чай.
Говорять, сміються, перебивають одне одного.
Згадують, яким ти був малим.
Як повзав під столом, між ногами дорослих, як плутався під руками.

Те саме незабутнє відчуття.
Живе. Тепле. Справжнє.

Марина теж опинилася в цьому вихорі подій.

Але тепла немає.

У ній — порожньо.
Затишок не чіпляється. Радість не доходить.
У голові — лише думки, що рояться, як тривожні комахи.

А що, якби…
— думає вона.
І одразу йде працювати, щоб не думати далі.

Що, якщо це відбувається не з нею?

Що, якщо це просто страшний сон?
Зараз вона закричить — і Марк розбудить її.
Скаже, що все добре.
Що вона в безпеці.

Що, якщо…

І саме з цього моменту починається історія, де свято перестає бути безпечним місцем.

 Якщо вам відгукнулося — книга вже чекає на вас тут, на Букнеті.
А якщо хочеться бути ближче до процесу, читати уривки, думки й моменти, які не завжди доходять до книги — я частіше на зв’язку у своєму телеграм-каналі