Що ж... вітаю.

Давно вже я нічого тут не публікував, та можу затвердити, що останні місяці у мене пройшли досить продуктивно: у листопаді взяв участь в одній літературній грі (у блозі можете побачити відгук), а протягом іншого часу майже вся моя увага - яка не була задіяна у навчанні, - була прикута до нового твору, наближеного до жанру збірки.

Ідея, як було сказав один мій друг, "дуже довго настоювалась у моїй голові". Спочатку навіть не знав, чим цей твір міг закінчитися... ніби. Процес написання був не те щоб радісним, скоріше важким. Більшість часу я творив на емоціях: від навчання, від людей, від життя, загалом. Розумієте, нове місто, нові люди, нові думки. Думки, чи правильний шлях я обрав, чи подобаються мені речі, що я роблю, та чи взагалі вони заслуговують хоч якоїсь уваги. І під час усього цього цей твір та й писався. По-троху, через емоції, через усе, загалом. Та все помінялось на краще, і то добре. Я зустрів нових людей, почав займатися новою справою, та й в цілому все більш-менш налогодилось. Стало краще.

Цей твір, вважаю, відкликнеться в кожного, адже, я у цьому впевнений, у всіх були в житті моменти, коли здавалось, що всьому кінець.

Що немає сил нічого робити. Що нічого не хочеться. Що не хочеться навіть жити.

Якщо цей допис читає людина, яка наразі має ці думки, то я скажу от що:

Ви - не самі. Ви - найунікальніша людина на світі. Таких як ви - ні де немає. Погані часи приходять, і сидять невідомо скільки в наших головах, цього ми не можемо виправити, та вони також і йдуть.

Усе буде добре. Живіть так, як Ви хочете, а не так, як інші.

Ви - унікальність цього світу.