Вітаю!

Новий розділ вже на Букнет!

❄️❄️❄️

— Не квапся, кохана, а краще поцілуй мене. Але так, щоб я покинув грішну землю.

Нервово ковтаю. Я не хочу цілувати цього чоловіка. Він не мій і ніколи не буде моїм. Достатньо вже тих доторків, що були. Навіть їх забагато.

Вимогливий погляд Дикого пропалює мене. І я вже хаотично мізкую, як би це відмазатися. Але не можу вигадати нічого путнього.

— А от ви де заховалися? — чую позаду голос бабусі.

Я врятована. Видихаю, бо відчуваю, як чоловік послаблює обійми та відпускає мене з полону. Оглядаюся на бабусю Венеру, а вона надто серйозно дивиться на мене.

— Діти, я змушена поїхати додому, моїй кухарці стало зле. — повідомляє вона і одразу поспішно додає. — Але ви тут не сумуйте без мене, я скоро повернуся. — Бабуся ловить мене за руку, вона так завжди робить, коли хоче підтримати мене. І для мене це дуже цінно. Вона заглядає на чоловіка поруч і, примруживши одне око, наказує йому. — А ти, красунчику, мою дівчинку не ображай, бо матимеш справу зі мною.

Дикий розпливається у посмішці і, глузуючи, питає.

— То мені вже починати боятися?

— А то. — цілком серйозно кидає бабуся та підморгує йому.

Я шокована таким фліртом моєї врівноваженої бабусі. Виявляється, вона в мене ще та кокетка. Аж цікаво, як би Соломія відреагувала на такі жести. А ніяк. Бо якби це було справді весілля Соломії, то бабусі тут би точно не було.

Венера залишає нас, а я розгублено дивлюся на Рената, який, зітхнувши, міцніше стискає мою руку і, нахилившись, заявляє.

— Що ж, кохана, не хочеш мене гаряче поцілувати тут, то будь готова до спекотної ночі.

Це погроза. Напевно, я мала б боятися, але ледь придушую сміх у собі. Що ж, голубчику, гаряча ніч тобі буде гарантовано. Цікаво, чи заціниш...

Підставна наречена Дикого

Приємних емоцій!